Гра в паралельне читання

Жанна раптом відчула дискомфорт, утративши всі орієнтири. Якоїсь миті їй уже важко було з упевненістю сказати, де саме знаходиться земля, а де небо, здавалося, вони мчали якоюсь чорною трубою, накручуючи спіраль по ній, мов випущена куля у стволі рушниці.

Раптом Андрій скинув газ і машина пішла «в накат», повільно збавляючи швидкість. З’їхала на узбіччя. Згасли фари.

«Ну, зараз почнеться», – подумала Жанна, не стільки згадуючи телепередачі про маніяків та серійних убивць, скільки відчуваючи в собі відголоски учорашнього солодкого безумства на готельному рипучому ліжку.

Вони просиділи кілька хвилин мовчки. Витримки вистачило в обох.

– Кави хочеш? – раптом усміхнувся в темряві Андрій.

– Не бачу придорожньої корчми, – сипнула іронії Жанна.

– А ми незалежні від зовнішнього сервісу! – Андрій потягнувся до заднього сидіння і дістав звідти пакет, а з нього – залізний термос і дві блискучі металеві кружечки.

– Круто!

– Їсти хочеш?

– Угу.

– Маю тільки хліб, нарізану ковбасу та баночку ніжинських маринованих огірочків, купив у павільйончику біля готелю. Там мені і кави добра жіночка зробила.

– Віра? Пишна така? – засміялася Жанна.

– Ага.

– А як ти знаєш, що вона Віра? – вдавано суворо спитала Жанна. – Просто Казанова якийсь! Уже і там попасся!

– Ні. Я з такою не впораюся, вона мене однією лівою навпіл… – розвів руками Андрій. – Ти їж давай, ще додому вертатися! А я поки тобі щось розповім.

Жанна знову трохи здивувалася, що посеред нічної безлюдної дороги чоловік, який, за логікою речей, мав би вести справу до інтиму, годує її Віриною ковбасою з огірочками та напуває кавою з термосу. Надто, надто нетипово і нелогічно поводиться ця «чоловіча одиниця у відрядженні». Жанна жувала хліб із ковбасою, хрумкала огірочком і думала, що, може, то в нього така особлива стратегія – навпаки? Усі чоловіки так. А він – інакше. Бо ж та стратегія «усіх» – зрозуміла, передбачувана і набридла, а його поведінка – загадка. Як білий паперовий бантик на ниточці для киці – дивує, цікавить, вабить.