Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Тож вона почала переговори з двома матросами, яких була зачинила в кубрику, і під загрозою смерті обидва згодилися допомагати їй. Коли стало темно, Джейн звільнила обох..

З револьвером напоготові молода жінка по одному вивела їх нагору й ретельно обшукала, змушуючи тримати руки над головою, чи не приховали де зброї. Коли переконалася, що матроси беззбройні, то наказала їм підняти якір «Кінкеда»: для неї було б ліпше, щоб корабель подрейфував у широке море, бо довіритися стихіям таки краще, аніж потрапити до рук безжального Ніколая Рокова.

Також можна було сподіватися, що «Кінкед» зустріне якогось іншого корабля, а оскільки Джейн має достатньо їжі та води (матроси запевнили її в цьому) і пора штормів закінчилася, вона мала всі підстави вірити в успіх свого плану.

Насувалася ніч, важкі хмари зійшлися над морем і джунглями — лише на заході, де обрій охоплював океанські води, ще видніла світла смуга. Для здійснення її плану це була чудова ніч. Вороги Джейн не могли бачити, що діялося на пароплаві, й не могли простежити її шлях в океан. Перед світанком відцлив віднесе «Кінкед» у Бенгуельську течію, яка плине вздовж узбережжя Африки на північ, а що дув південний вітер, то Джейн сподівалася вийти за межі гирла Угамбі ще до того, як Роков помітить, що пароплав зник.

Стоячи біля матросів, які працювали, молода жінка полегшено зітхнула, коли остання ланка ланцюга була піднята; тепер корабель почне свій рух із вод дикої Угамбі!

Тримаючи й далі двох своїх бранців під прицілом гвинтівки, Джейн наказала їм вертатися до каюти, щоб знову їх зачинити.

Але матроси знову почали запевняти леді Грейсток у своїй вірності і врешті переконали її. Джейн дозволила їм залишитися.

Кілька хвилин «Кінкед» швидко плив за течією, але потім зупинився посеред протоки, засівши на мілині, яка утворилася за кількасот метрів од моря.

Якусь хвилину корабель стояв там, але потім течія розвернула його носом до берега, і він подрейфував знову. В той самий час, коли Джейн Клейтон вітала себе з тим, що корабель знову звільнився, звідти, де досі стояв «Кінкед», долинуло тріскотіння пострілів і жіночий крик — голосний, пронизливий, переляканий.

Обидва матроси зачули постріли й зрозуміли їх, як появу свого командира, а що вони не мали бажання перебувати на палубі дрейфуючого корабля, то пошепки змовилися схопити молоду жінку й закликати Рокова із спільниками на поміч.

Доля начебто їм сприяла, бо перегук рушниць відвернув увагу Джейн Клейтон від її неохочих помічників, і вона, позираючи на них скоса, побігла на ніс «Кінкеда», намагаючись крізь пітьму роздивитися, що там коїться в гирлі ріки.

Коли матроси помітили, що Джейн більш їх не вартує, вони нечутно підкралися до неї ззаду.

Леді Грейсток почула рипіння черевиків одного з них, зрозуміла небезпеку, але це розуміння прийшло надто пізно.

Не встигла вона озирнутись, як двоє чоловіків схопили її і звалили на палубу. Коли Джейн падала під ними, то помітила на тлі світлішої смуги океану обриси ще одного чоловіка, що перелазив через борт «Кінкеда».