Українське письменство

В чому полягає сентименталізм «Марусі» та інших, у тій же манері писаних повістей Квітки? Перш за все — в їхнім сюжеті. Сюжет «Марусі», як і «Наталки Полтавки» і всіх тогочасних оперет, — то кохання двох молодят, що зустрічає на своїм шляху різні перешкоди: то в планах і міркуваннях батьків, то в станових упередженнях, то в матеріальній нерівності. В «Марусі» Квітчиній — Наум Дрот, батько героїні, не приймає хліба од Василевих старостів, що приходять сватати Марусю, бо хоче мати зятя, який би догледів надбаного ним добра, тим часом як обранець дочки сирота, що не сьогодні-завтра може бути вирваний рекрутчиною з сільського середовища і родинного життя. «Як прийде набор, — говорить Наум Василеві, — то тобі лоба забриють, бо ти сирота… А що тоді буде з Марусею, — ні жінка, ні удова, звісно, як салдаток шанують…» Згодом, правда, цю головну перешкоду усунено; Василь поступає прикажчиком до міського купця, ходить з хурами в Москву й на Одесу, доступається ласки в хазяїна, і вже той шукає на його місце рекрута-найомщика; Наум Дрот приймає Василевих старостів, одбуваються заручини. Але вже пізно. Щастя молодим не судилося. На кладовищі, прощаючись з Василем, що має на якийсь час виїхати в торговельних справах, Маруся передчуває недобре. Василя їй не діждати. І справді, коли жених, одбувши подорож, повертається до нареченої, він замість весілля попадає на її похорон.

Інша фабула, інші деталі, але канва, по суті, та сама і в повісті «Щира любов».

Героїня повісті — красуня Галочка, дочка Олексія Таранця, поважного обивателя з харківського передмістя Гончарівки; герой — Семен Іванович, офіцер, дрібний поміщик з-під Прилук. Їх кохання, як і кохання Василя та Марусі, щире, гаряче і розпочинається раптово, з першої зустрічі, з першої розмови. Перепоною на шляху коханців стоїть їх соціальна нерівність: Семен Ів. належить до панства, Галочка — «до простоти і мужичества». І даремно Семен Іванович доводить — «од писанія і так», — що «перед Богом усі рівні», що «любов усіх рівняє», — Галочка рішуче проти мезальянсу Сем. Іван. Спокій коханого, якому довелось би по одруженню пережити багацько неприємностей з боку сусід і рідні, дорожчий для неї її власного щастя. І вона виходить за іншого. «Об моїй долі, об моїм щасті ви не споминайте, — говорить вона коханому, — я їх поховала; а будемо говорити про вас… Нехай ви, люблячи мене, і не засоромитесь сказати прямо: «вона мужичка!» та яково вам буде тоді? Всі будуть з вас сміятись, усі осуждати, усі цуратимуться вас…»