Під скляним ковпаком
- Автор: Плат Силвия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-296-3
- Переводчик: Ольга Любарська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Під скляним ковпаком». Краткое содержание книги:
Я вже думала лягати у ванну, але зрозуміла, що згаяла більшість ранку і мати, певно, невдовзі повернеться додому й знайде мене раніше, ніж усе скінчиться.
Тож я заліпила поріз, склала леза і пішла на передполудневий автобус до Бостона.
— Вибач, дитинко, не ходить метро до тюрми на Дір-Айленді, це ж острів.
— Ні, тюрма не на острові, колись то був острів, але там зробили насип і приєднали його до суші.
— Нема метро.
— Але мені треба туди.
— Ну, не плач, — товстий касир глянув на мене крізь ґратчасте віконце. — Хто там у тебе, золотку, хтось із родичів?
Люди штовхалися й терлися одне об одне в штучно освітленій пітьмі, кваплячись на потяги, що совали туди-сюди в кишкоподібних тунелях під площею Сколлея. Я відчувала, як сльози викочуються із зіщулених кутиків очей.
— Там мій батько.
Товстун дослідив схему на стіні каси.
— Зроби от як, сядь на трамвай, отам, і вийди на Орієнт-Гайтс, там пересядь на автобус до Пойнта, — він широко всміхнувся. — Він тебе довезе прямо до тюремних воріт.
— Агов!
Юнак у синій уніформі помахав мені з будки.
Я помахала у відповідь і пішла далі.
— Агов!
Я зупинилась і повільно підійшла до будки, що мостилася на піщаному узвишші, мов самотня кругла вітальня.
— Далі не можна. Там територія тюрми, вхід заборонено.
— Я думала, по пляжу всім можна гуляти, — відповіла я. — Якщо йти вздовж води.
Він на хвильку замислився.
А тоді сказав:
— Не по цьому пляжу.
У нього було приємне й свіже обличчя.
— Симпатично у вас тут, наче маленький будиночок.
Він озирнувся на кімнату: плетений килим, цупкі ситцеві фіранки. Усміхнувся.
— Навіть кавоварка є.
— Колись я жила тут неподалік.
— Серйозно? Я сам народився й виріс у цьому містечку.
Я поглянула за піщане пустирище, на паркмайданчик і ґратчасту браму, і за ґратчасту браму — на вузьку дорогу до колишнього острова, обабіч затиснену океаном.
Тюремні споруди з червоної цегли мали привітний вигляд, мов будівлі прибережного коледжу. На зеленому пагорбі ліворуч я розгледіла дрібні білі цятки й більші рожеві цятки, що безладно рухалися. Запитала про них в охоронця, а той відповів:
— Тамто в нас кури й свині.
Якби мені стало розуму не їхати з цього містечка, я познайомилася б із цим охоронцем ще в школі, ми одружилися б, і зараз у нас був би цілий виводок дітей. Гарно було б жити біля моря з купою дітей, свиней і курей, ходити в тому, що моя бабуся називала купальними сукнями, і сидіти в якійсь кухні з яскравим лінолеумом, і мати товсті руки, й пити каву за кавою.
— Як потрапити в ту в’язницю?
— Отримати перепустку.
— Ні, як зробити, щоб туди посадили?
— А, — засміявся охоронець. — Треба вкрасти авто чи пограбувати крамницю.
— А вбивці там є?
— Ні, убивць відсилають у головну тюрму штату.
— А хто ще там сидить?
— Ну, першого зимового дня до нас везуть безхатьків із Бостона. Вони розбивають вітрину, їх забирають, і вони зимують у теплі з телевізором, купою харчів і баскетболом по вихідних.
— Як мило.
— Мило, коли воно до душі, — сказав охоронець.
Я попрощалася й пішла, лише раз глянувши назад. Охоронець так і стояв на порозі будки, а коли я озирнулася, відсалютував на прощання.
Колода піді мною була свинцево важкою й відгонила дьогтем. З-під пагорба, над яким височів масивний сірий циліндр водонапірної вежі, тягнулася в море, заокруглюючись, піщана коса. Під час високих припливів вона повністю зникала під водою.
Я добре пам’ятала ту косу. В її серпоподібному вигині утворювалася захищена гавань для незвичних молюсків, яких не було більше ніде вздовж пляжу.
Мушлі в них були товсті й гладенькі, завбільшки з подушечку долоні під великим пальцем, зазвичай білі, хоча траплялися рожеві й персикові. Подібні на черепашки невеликих морських равликів.
— Мамусю, та дівчина досі там сидить.
Я ліниво підвела погляд і побачила малу замащену вогким піском дитину, яку відтягувала від води худорлява птахоока жінка в червоних шортах і біло-червоному бюстгальтері в горошок.
Я не розрахувала, що влітку на пляжі буде повно відпочивальників. За десять років моєї відсутності на пласких пісках Пойнта тут і там повиростали, мов знахабнілі гриби, чепурні блакитні, рожеві й блідо-зелені хижки, а в небі сріблясті аероплани й сигароподібні дирижаблі поступилися реактивним літакам, що, гучно злітаючи з аеродрому по той бік затоки, проносилися над дахами.