Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
7. Порука припиняється також у випадках, якщо договором поруки не встановлено строк, зі спливом якого припиняється порука, та якщо кредитор не пред’явить до поручителя вимогу протягом шести місяців з дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов’язання. «З дня настання строку...» — це, звичайно ж, не дуже вдале формулювання, що міститься в ч. 4 ст. 559 ЦК. За договором поставки, наприклад, постачальник може прийняти на себе обов’язок поставити товари протягом першого півріччя певного року. У такому випадку слід вважати, що строк виконання настав 1 січня. Але для пред’явлення кредитором (покупцем) до поручителя вимоги матеріально-правова підстава з’явиться лише 1 липня. Адже «поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником» (абзац другий ч. 1 ст. 553 ЦК), а до 1 липня порушення не було. Краще було б записати в законі: «з дня закінчення строку, встановленого для виконання зобов’язання».
Зазначений шестимісячний строк встановлений для пред’явлення вимоги якраз «до поручителя». Тобто в межах цього строку кредитор має пред’явити не позов до суду, а вимогу якраз до поручителя. За наявності доказів пред’явлення кредитором вимоги до поручителя впродовж шести місяців з дня виникнення у кредитора права на пред’явлення такої вимоги кредитор має право пред’явити позов до поручителя в межах загальної позовної давності, що встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦК).
8. Порука припиняється також, якщо впродовж одного року з дня укладення договору поруки кредитор не пред’явить позову до поручителя. Це правило застосовується за наявності однієї із таких обставин: 1) в договорі строк виконання основного зобов’язання не зазначений; 2) договір написаний так, що з його змісту строк виконання основного зобов’язання не може бути визначений; 3) строк виконання зобов’язання визначений у договорі моментом пред’явлення кредитором вимоги про виконання.
9. Слід звернути увагу на однозначність формулювання-* «порука припиняється», яке тричі повторюється в ч. 4 ст. 559 ЦК. Проте юридичні факти, що мають відбутися в межах строків, що встановлені в кожному із трьох випадків ч. 4 ст. 559 ЦК, є різними. У межах строку, який відповідно до правила, що сформульоване в першому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, може встановлюватись в договорі поруки та який припиняє поруку, може настати юридичний факт, що передбачений ч. 1 ст. 554 ЦК (порушення боржником зобов’язання) та породжує зобов’язання поручителя перед кредитором. Це дає кредитору право на пред’явлення позову до поручителя в межах загальної позовної давності.
У межах строку, що встановлений положенням, яке сформульоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, має бути пред’явлена вимога до поручителя, про що йшлося в п. 7 коментаря до цієї статті. Своєчасне пред’явлення вимоги до поручителя дає право на пред’явлення позову до нього в межах загальної позовної давності, що обчислюється з дня порушення боржником основного зобов’язання, тобто з дня, передбаченого ч. 1 ст. 554 ЦК.
У межах строку, що встановлений нормою, яка викладена в третьому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, має бути пред’явлено позов до поручителя. Якраз такі строки, в межах яких має бути пред’явлено позов та непред’явлення позову, в межах яких тягне припинення права, в науці називають обмежувальними (преклюзивними). Це строки для звернення до суду з позовною заявою до поручителя, але вони не відносяться до категорії позовної давності, тому на них не поширюються норми ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК. Ці строки не підлягають призупиненню. Вони не перериваються. На недопустимість захисту права після спливу обмежувальних (преклюзивних) строків вказував Вищий арбітражний суд (п. 5 роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» [391]). Пропуск такого роду строку виключає можливість захисту права, хоч би цей строк було пропущено з поважних причин.
10. Правила ст. 553 — 559 ЦК не поширюються на вексельну поруку — аваль. На правовідносини за участі аваліста поширюється дія ст. 30 — 32 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]. Аваль означає, що аваліст (третя особа або навіть одна з осіб, які раніше підписали вексель) прийняв на себе солідарну відповідальність перед держателем переказного векселя за здійснення платежу за векселем (ст. 47 Уніфікованого закону). Аваль — це односторонній правочин. Він оформляється написом на переказному векселі або на додатковому листі (алонжі). Аваль виражається словами «вважати за аваль» або іншою рівнозначною формулою. Аваль повинен бути підписаний особою, яка його дає. Природно, підпис повинен бути розшифрований таким чином, щоб не виникло сумнівів у тому, яка саме особа виступила як аваліст. Якщо аваль дається юридичною особою, підпис фізичної особи — органу юридичної особи повинен бути посвідчений печаткою. У силу частини третьої ст. 31 Уніфікованого закону аваль може бути оформлений лише підписом аваліста на лицьовій стороні переказного векселя (без напису «вважати за аваль» або іншого аналогічного напису). Але розшифровка підпису зі вказівкою повноваження, в силу якого аваліст вправі діяти від імені юридичної особи, і в цьому випадку є обов’язковою.