Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
І ще одна смерть, від якої я не зміг відмахнутися: Георг загинув під час зимового сходження на пік Нурдтоппен. Він пішов як завжди сам, і підступна лавина поховала його у своєму крижаному лоні. Відтоді мені сниться один і той самий жах. Ми лежимо з Георгом під шаром снігу, тони криги давлять на груди, на ноги, на руки. Несила поворухнутися, несила дихати. Я бачу, що він помирає. Обличчя безкровне, очі скляні й порожні. Я знаю, що помру, я вже помираю. І хочеться спокою, хочеться цілковитої темряви, хочеться безслідно розчинитися в безмірі снігу. Але рятівна темрява не приходить. Я бачу сніг, сліпучо-білий сніг довкола. Сніг у моїх очах, у носі, у роті, у шлунку. І я розумію, що я так і залишуся назавжди в цьому крижаному полоні, поряд із трупом друга. Це нестерпно, Кет, нестерпно, присягаюся!
Сьогодні я ненавиджу тебе, моя люба! А себе — іще більше! Ти вже вибач мене, дурного, але в мене здають нерви останнім часом. Як мені жити з тим, що я тебе втратив?! Із тим, що я так багато важливих речей не наважився тобі сказати! Що гірше — заборонене кохання чи кохання втрачене? Певно, ти не знаєш. Не знаєш про мене, про мої марні судомні спроби знайти тебе. Тобі не болить мій жах, мій жаль, моя втома. Я скаженію від думки, що ти вже могла закохатися! Дідько! Твоє місце поряд зі мною! Я виборов, вистраждав право єдиноосібно володіти тобою! До біса твоїх батьків, друзів, коханців! Ти — моя! Так було завжди і так має бути! Я божеволію! Ти живеш десь щасливим повним життям, а я помираю!..
Привіт, моя люба дівчинко! Із Днем народження! Бажаю тобі, Кет, пізнати те найкраще, що пізнав я сам, і уникнути всього того поганого, що мені випало пережити!
Цього року я починаю викладати в Кембриджі. Це дуже значне досягнення, але мені сумно, люба, дуже сумно. Боюся, Кембридж — моя остання висота. Навряд чи в мене стане сили рухатися далі. Нічого не виходить. Я витрачаю на твої пошуки багато часу і грошей, але все марно.
Нещодавно, правда, у мене з’явилася надія. Я залишив декілька оголошень на сайті знайомств, популярному на пострадянському просторі. Одна дівчина відгукнулася. Ми почали спілкуватися. Усе співпадало — дата народження, зовнішній вигляд, і навіть, як мені здавалося, характер. Я збирався поїхати за цією дівчиною до Росії, аби забрати її із собою, але вона постійно відкладала зустріч і просила грошей. Мене це непокоїло, але я допомагав, бо я не можу відмовити людині у скрутному становищі. Потім мені написала ще одна дівчина, потім іще і ще. Усі вони переконували мене, що саме їх я розшукую. Одна з панянок повідомила, що готова не тільки пофарбуватися в рудий колір, але й виконати будь-які забаганки, аби отримувати від мене фінансову допомогу або ще краще — переїхати закордон. Я швидко зрозумів, що тебе немає серед цих набридливих жіночок, бо ти ніколи б не дозволила собі будь-кому нав’язуватися, а тим паче — не пропонувала б послуги інтимного характеру. Я не знав, як вчинити правильно. Звичайно, у ситуації, яка склалася, була й моя провина. Певно, я невдало склав оголошення, якщо реакція на нього виявилася цілком неадекватною. Я нікого не хотів заманювати, нікого не прагнув обдурювати, присягаюся! Не встигав я ввічливо відмовляти одній дівчині, як з’являлася інша. Знехтувані наречені завалили мене гнівними листами. У мене почалася паніка. Я видалив усі повідомлення на російськомовних сайтах, змінив електронну адресу, почав використовувати в Інтернеті псевдоніми. Я сам собі нагадував маніяка. Яким я виявився дурним і жалюгідним, Кет! Як я змалів у власних очах за роки твоєї відсутності!
На днях мати сказала, що мені слід одружитися. Слід знайти людину, яка врятує мене. Слід породити життя. Я сказав, що я вже повінчаний, що я вже врятований, що я вже породив життя. Вона розридалася, невдовзі в неї стався серцевий напад. Її доправили до лікарні, а батько наговорив мені страшні речі й вигнав мене з дому. Він сказав, щоб я повертався тільки з людиною, яку я полюблю більше за себе і свої витребеньки. Його слово — камінь. Тепер у мене ще один мотив знайти тебе — ти відкриєш мені двері дому моїх батьків. Знаєш, я певен, що вони ненавидять тебе. Ненавидять так, як ревні християни ненавидять диявола, — без стовідсоткової впевненості в його існуванні, ненавидять про всяк випадок, бо когось треба ненавидіти, бо хтось має відповідати за той жахливий безлад, у якому захлинається світ. Я не розумію, чому все так склалося. Це нелогічно. І тому страшно. Я відмовляюся це розуміти! Хіба може любов приносити нещастя? Любов природна, любов дає сили жити. Чому я маю ховатися від них усіх зі своєю любов’ю до тебе?! Чому я маю приймати до свого життя когось іншого, чому маю погоджуватися на менше, ніж те, чого я гідний?! Знаєш, може це й ненормально, але я нікого не полюблю так, як тебе. Навіть якщо ти ніколи більше не з’явишся в моєму житті, воно все одно буде повним, буде довершеним. Як людина, я досяг найвищої точки особистісного розвитку — я пізнав любов, яка вища й чистіша за все на світі, яка все переможе. Ми перемогли, Кет! Ми перемогли, щоб усі вони про нас не казали! Ми любили — це факт! Не всім людям пощастило любити. Я не втратив тебе, бо я досі тебе люблю. Якби я перестав тебе любити… Кет, що я верзу?! Яка нісенітниця! Певно, це від перевтоми та хвилювання! Але я почав — і я закінчу: якби я перестав тебе любити, я б усе втратив.