Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Привіт, Кет! Із Днем народження! Я в порядку. Мене запросили викладати до Мюнхенського Університету Людвіга-Максимилліана. Умови хороші, оплата праці гідна. Я майже не маю вільного часу. І це добре, бо я боюся залишатися наодинці з собою.
Загалом усе нормально. Хіба що в Гессені мені хотіли висунути звинувачення в педофілії. Людей непокоїть, що я всіма можливими способами намагаюся знайти дітей 1997 року народження й поспілкуватися з ними. Я нікого не звинувачую. Мені вдалося все владнати й уникнути скандалу.
Не знаю, чи варто тобі казати… Не хочеться травмувати тебе, моє сонечко, не хочеться дискредитувати себе, але я присягав писати лише правду… Мені дуже соромно і прикро, Кет, правда, дуже соромно, але я не зміг утриматися… Не знаю, як пояснити, як виправдатися… Коротше кажучи, у мене була жінка… Вона виявила ініціативу, вона насправді красива, і я не зміг встояти. Вона нічого для мене не значить. Вибач мені, будь ласка! Я ще молодий, утримання тяжко мені дається. Я люблю тебе, Кет, люблю кожну хвилину свого життя, хоча я тебе й не вартий. Можеш думати й казати що хочеш, але у своїй душі я жодного разу тебе не зрадив!
Вітаю із Днем народження, Кет! Бажаю тобі всього, чого ти гідна!
Кожного року мені все складніше тобі писати. Не хочеться скаржитися, але, на жаль, нічого доброго останнім часом не сталося. І твої пошуки вже мене не займають. У мені немає того запалу, який був 10 років тому. Не знаю, чому я досі в пошуках. Певно, тому, що я дав обітницю, тому, що я звик любити й шукати тебе. Я часто думаю: що я робитиму, коли знайду тебе? Я не знаю. Ти стільки років відсутня в моєму житті, що я можу уявляти тебе лише як своє віддалене минуле або майбутнє.
Цього року мене спіткали дві тяжкі втрати. Найгірша подія в моєму житті, відколи ти мене покинула, — смерть Ірен. Я був у Німеччині, коли вона відійшла. В останні дні лютого, як це зазвичай буває, зима скаженіла: хуртовина шматувала дерева в університетському дворі, вікна тремтіли від шаленого вітру, а в коридорах було так холодно, що в мене зуб на зуб не потрапляв, доки я доходив із однієї аудиторії до іншої. Коли мати повідомила мені про Ірен, я ніби втратив розум. Тинявся своєю кімнатою з кутка в куток, плакав, а потім, аби вгамувати страх і біль, наковтався заспокійливого. Коли я отямився, була ніч. Я заметушився, бо спізнювався на потяг. Напівпритомний, я зателефонував до служби таксі. Оператор повідомив мені, що через замети виїзд зараз неможливий. Я довго просив оператора, обурювався, лаявся, доки моя істерика не втомила жінку й вона кинула трубку. Я подивився на годинник. Потяг уже відправився, а коли буде наступний, я не знав. Вильоти, я був певен, на завтра скасували. Я не уявляв, що робити. Стояв біля вікна й дивився, як завірюха крає ніч. І раптом зрозумів, що робити нічого не треба, що вже нічого не вдієш. Я не хотів прощатися з Ірен, не хотів її відпускати. Я не поїхав на похорон і жодного разу не був на кладовищі. Я не хочу знати, що вона померла, що таку веселу, сміливу, горду жінку здолав якийсь крихітний тромб. На диво, батьки мене зрозуміли. На відміну від тебе, Ірен вони дозволили бути для мене живою.