Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
Через кілька днів я повела Едну в «Імперію вживаних речей Ловцкі» на пошуки тканин та ідей. Я трохи хвилювалася, чи то добра ідея — тягнути людину з таким витонченим смаком на запаморочливий, галасливий ярмарок матеріалів і кольорів (та й смерділо там так, що більшість багатих клієнток тут же втратили б охоту туди заходити), проте Една, щойно переступивши поріг, була в захваті від Ловцкі, як могла бути тільки та, що по-справжньому знається на одязі й тканинах.
Сподобалась їй і юна Марджорі Ловцкі, яка зустріла нас біля входу зі своїм звичним: «Чого шукаєте?».
Марджорі була донькою власників, і за останні кілька місяців моїх купівельних походеньок я з нею добре запізналася.
То була весела, жвава, широколиця чотирнадцятилітня дівчина, завжди вбрана у найхимернішу одежу. От скажімо, того дня на ній був найбожевільніший прикид, який я тільки бачила: черевики з великими пряжками (як у пілігрима на дитячому малюнку до Дня подяки), накидка із золотистої парчі з триметровим шлейфом і кухарський ковпак із велетенською брошкою з фальшивим рубіном.
А на споді — шкільна форма. Марджорі Ловцкі, як завжди, скидалася на опудало, та не варто було її недооцінювати.
Містер і місіс Ловцкі поганенько розмовляли англійською, тож Марджорі, відколи навчилася балакати, говорила замість них. У своєму віці вона торгувала одежею так хвацько, як доросла, і могла приймати замовлення й сипати погрозами на чотирьох мовах — російською, французькою, англійською та ідиш. Дивним дитям була та Марджорі, але я високо цінувала її допомогу.
— Нам потрібні сукенки з двадцятих років, — сказала я. — Найкращі. Ті, що їх носили багаті леді.
— Нагорі спочатку пошукайте. У «Колекції».
Так по-хитромудрому — «Колекція» — називали тісній відділ на третьому поверсі, де Ловцкі продавали найрідкісніші й найдорожчі знахідки.
— Нашого бюджету забракне навіть для того, щоб просто туди зазирнути.
— То ви хочете сукенки багатих леді за ціною для бідних?
Една засміялася:
— Ти ідеально описала наші потреби, серденько.
— Так, Марджорі, — відповіла я. — Ми прийшли сюди покопирсатися, а не тратити гроші.
— Тоді почніть звідти, з того боку, де все привозять, — Марджорі тицьнула пальцем у протилежний кінець крамниці. — Речі, які там лежать, приїхали два чи три дні тому. Мама ще навіть не встигла їх перебрати. Може, вам пощастить.
Коробки, у яких Ловцкі тримали товар, були розраховані не на слабкодухих. Величезні промислові контейнери були напхані одягом, що його Ловцкі купували і продавали на вагу.
Там було все: від старих зношених робочих комбінезонів, немилосердно заплямленої білизни, залишків меблевих тканин, парашутної тканини, вицвілих блузок із шовку, французьких мереживних серветок, важких старих гардин — і аж до безцінної атласної сорочки, в якій хрестили чийогось прадіда. Порпатися в тих контейнерах було тяжкою працею, від якої аж піт на чолі виступав; то був подвиг віри. Треба було вірити в те, що десь серед того мотлоху причаївся скарб, і наполегливо за ним шукати.
Я була приємно здивована, коли Една тут же взялася до справи. Було очевидно, що то для неї не вперше. Пліч-о-пліч, контейнер за контейнером, ми мовчки порпалися в лахмітті, шукаючи самі не знаючи чого.
Десь за годину я почула, як Една вигукнула: «Ага!». Обернувшись, я побачила, що вона радісно махає чимось над головою. І радість її була недаремна, бо знахідка виявилася малиновою вечірньою сукнею robe de style у дусі 1920-х років — з шифонового шовку і з оксамитовою облямівкою, оздоблена скляними намистинками й золотистою ниткою.
— Ох! — скрикнула я. — Вона ідеально пасуватиме місіс Калевалі!
— Еге ж, — погодилася Една. — А тепер помилуйся ось цим.
Вона загорнула комірець сукенки й показала мені оригінальний ярлик: Lanvin, Paris.
— Якась tres riche купила цю сукню у Франції двадцять років тому і, б’юсь об заклад, майже її не носила, судячи з її стану. Прекрасно. Уявляєш, як вона блистітиме на сцені!
Марджорі Ловцкі вже була тут як тут.
— І що ви там нашукали, дівчатка? — запитала єдина справжня дівчинка в цій залі.
— Не починай, Марджорі, — сказала я напівжартома, бо раптом злякалася, що вона вихопить у нас ту сукенку й виставить на продаж у «Колекції» нагорі. — Грай за правилами. Една знайшла цю сукню в контейнері. Усе по-чесному.