Там, де козам роги правлять

Павел скрушно всміхнувся. Він ризикував, так захопився тим вепром, що зробив дурницю.

— Не можна так, хлопче, не можна...— І звернувся до Едека: — Нема нічого гіршого, як отакий поранений старий одинець. Він іклами на смерть може розірвати.

— Ви, дядьку, з досвіду знаєте, як воно з кабаном буває...

— А знаю, знаю. І ще раз кажу: треба бути дуже обережним, це не жарти! Я колись цілу ніч просидів на дереві, а мороз добрячий був, пальці на ногах тоді поодморожував... А через кілька років зробив таку ж дурницю, як тепер Павел. Ба, звір був ще далі від мене, на полі, метрів за двадцять, не менше. Я вдруге влучив, і непогано, а він усе-таки догнав мене, розірвав ногу так, що я місяців три лежав. Але я ще відскочив і трахнув його прикладом по голові. Мабуть, оглушив, бо він уже повалився на землю. А я для певності аж три кулі випустив у нього зблизька. О, який слід лишився...— Лісничий підтягнув холошу, зсунув шкарпетку.

Від кісточки аж до коліна тягнувся широкий білий шрам, ще й тепер завглибшки з добрий палець.

— Гарний урок, дядьку, бр-р-р! — здригнувся Павел.— Тепер я буду уважніший.

— Із звіром завжди треба бути обережним, бо ніколи не знаєш, що може трапитися. Старший лісничий розповідав мені історію з рогачем, тут уже, в Пішських лісах...

— З рогачем? — перепитав Едек.

— Так, із старим оленем. Та й з молодими буває, у яких роги ще не гіллясті...

— То що там з рогачем? — зацікавився Павел.

Почалися розмови на мисливські теми. Тепер лісничий уже менше полював, постарів трохи, роботи в лісі надто багато, та й дома її до гибелі. Більше жив спогадами. А Павел? Той тільки починав, тільки ставав на мисливську стежку і міг годинами слухати оповіді з полів і нетрів...

І Едек слухав з цікавістю, хоч не все розумів. Раз у раз лунали слова, яких доти він ніде не чув. Спочатку допитувався, а потім уже не хотів переривати розмови. І нарешті його огорнули лінощі. Умостився якнайзручніше на стільці, вдихав запах хвої, і йому було добре, спокійно. Очі сонно злипалися. Хлопець усміхнувся. Тут він рано лягав спати, о десятій годині. Не порівняти з Ольштином, де життя ще тільки починалося, коли надворі смеркало, і ніч завжди була надто коротка...

І раптом хлопець засумував за тим буйним, незвичайним ольштинським життям... За тим часом, коли він тинявся по місту, перепродував під кінотеатром квитки, за гарними дівчатами. Ех, погуляв би він оце з дружками, поскандалив би, може б, затіяв бійку. А в Сумах тут надто одноманітно, спокійно. Згадав снігову бурю... Так, але ж то зовсім інше, тут людина безпорадна, як вона може боротися з шаленством завірюхи? Тоді як життя великого міста має свої принади, воно спокушає небезпеками, з якими чи то головою, чи принаймні кулаками можна зарадити собі. Та ще коли вип’єш одну-другу чарку під оселедець в олії або корнішон... Ех, гуляли там, гуляли!