Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Старий Гао був таким похмурим і сердитим, як його бджоли. Колись він мав дружину, але вона померла під час пологів. Син, який вбив її, прожив тиждень, а потім і сам помер. Нікому буде замовити за Старого Гао панахиду, прибрати могилу до свят чи покласти на неї приношення. Він помре забутим, таким же непримітним і непоміченим, як його бджоли.
Пізньої весни того року, як тільки дороги стали прохідними, з-за гір прибув старий білий чужинець з великою коричневою сумкою на плечах. Старий Гао почув про нього, перш ніж з ним зустрівся.
— Один чужинець дивиться на бджіл, — сказав йому кузен.
Старий Гао промовчав. Він пішов до кузена, щоб купити відро другосортних стільників, які були пошкоджені або розпечатані й могли скоро зіпсуватись. Він придбав їх задешево, щоб годувати власних бджіл, і якби спробував продати кілька штук у своєму селі, ніхто б і не помітив. Вони обидва сіли пити чай в хатині кузена Гао на схилі пагорба. Від пізньої весни, коли починав текти перший мед, до перших холодів кузен Гао покидав домівку в селі і жив у хатині на схилі, де спав біля своїх вуликів, побоюючись крадіїв. Його дружина та діти відносили стільники і пляшки з білосніжним медом вниз до села на продаж.
Старий Гао не боявся крадіїв. Блискучі чорні бджоли з його вуликів не пощадили б жодного, хто їх потурбував. Він спав у селі, доки не приходив час збирати мед.
— Я відправлю його до тебе, — сказав кузен старого Гао. — Відповіси на його питання, покажеш своїх бджіл і він тобі заплатить.
— Він знає нашу мову?
— У нього жахливий говір. Він розповів, що навчився мові у моряків, а більшість із них була кантонцями. Але він швидко вчиться, хоч вже й старий.
Старий Гао щось пробурчав, не бажаючи чути про моряків. Вже був пізній ранок, а попереду його ще чекали чотири години ходьби через долину назад до села в страшенну спеку. Він допив чай. Кузенів чай був кращий від того, що Старий Гао міг собі дозволити.
Він добрався до вуликів ще засвітла і поклав більшість розпечатаних стільників у найслабші з них. Всього в нього було одинадцять вуликів. Його кузен мав понад сотню. Поки Старий Гао робив це, його вжалили двічі — зверху в руку й ззаду в шию. Його жалили більше тисячі разів за життя. Складно навіть було сказати, скільки саме. Він майже не помічав укусів інших бджіл, а от від укусів своїх чорних бджіл завжди було боляче, навіть коли підпухлість сходила і місце укусу більше не пекло.
Наступного ранку до будинку Старого Гао в селі прийшов хлопчик і повідомив, що хтось — а саме велетенський чужинець — хоче його бачити. Старий Гао лише пробурчав у відповідь. Він ішов селом своїм помірним темпом, тоді як хлопчик побіг уперед і невдовзі зник з очей.
Старий Гао застав чужинця за чаєм на ґанку Вдови Чжан. Він знав матір Вдови Чжан п’ятдесят років тому — вона була подругою його дружини, — та вже пройшло чимало років, як вона померла. Навряд чи залишились ті, хто пам’ятав дружину Гао. Вдова Чжан принесла старому чай, представила його літньому чужинцю, який зняв з плечей сумку, і сіла за маленький столик.
Кожен посьорбував свій чай. Чужинець мовив:
— Я бажаю побачити твої бджоли.
Смерть Майкрофта означала кінець Імперії, та крім нас двох про це ніхто не знав. Він лежав у тій тьмяній кімнаті, прикритий одним лиш тонким білим простирадлом, немов уже почав ставати типовим привидом, і залишалося тільки зробити отвори під очі, щоб довершити образ.
Я думав, що хвороба його висушить, але він виглядав огряднішим, ніж будь-коли, а його пальці роздулися до розміру білих сальних ковбасок.
Я мовив:
— Доброго вечора, Майкрофте. Доктор Хопкінс каже, що тобі залишилося жити два тижні. Він також зазначив, щоб я в жодному разі тобі цього не повідомляв.
— Він телепень, — заявив Майкрофт, хрипко сапаючи між словами. — Я і до п’ятниці не доживу.
— Давай хоч до суботи, — відказав я.
— Ти завжди був оптимістом. Ні, вечір четверга, а далі я стану не більш ніж вправою з прикладної геометрії для Хопкінса та розпорядників похорон зі «Снігсбі й Молтерсон», перед якими постане непросте завдання — враховуючи вузькість дверей і коридорів — винести мій труп з цієї кімнати та будівлі.