Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Елоїза пішла до комірчини в коридорі. Там, на полиці, лежав червоний капелюх. Вона його ледь пам’ятала, та все ж одягнула, побоюючись, що на тлі червоного її обличчя виглядатиме блідим і хворобливим. Вона поглянула у дзеркало. Відображення її цілком влаштувало. І вона заломила капелюха набакир.
А надворі холодним листопадовим повітрям пливли останні клуби диму із чорної зміїної жаровні.
Груднева історія
Літо надворі важке, але принаймні можна спати в парку, не помираючи від холоду. Зима інакша. Зима може загрожувати смертю. Та навіть якщо не загрожує, холод все одно сприймає тебе, як свого особливого безхатнього друга, і проникає у кожну частину твого життя.
Донна навчилася цього у старожилів. «Головний трюк полягає у тому, — казали вони їй, — щоб спати де тільки можна вдень. Наприклад, на кільцевій лінії метро — купуєш квиток і катаєшся собі весь день, дрімаючи в вагоні. Підходять також ті дешеві кав’ярні, де не проти, щоб вісімнадцятирічна дівчина, придбавши за п’ятдесят пенсів чашку чаю, куняла в кутку годинку, а то й три, за умови, що вона має більш-менш пристойний вигляд. А от вночі треба рухатися, бо температура стрімко падає, а теплі місця зачиняють свої двері, замикають їх на замок і гасять світло».
Була дев’ята вечора, і Донна рухалася. Вона трималася світла і не соромилась просити грошей. Більше не соромилась. Люди завжди могли відмовити, і здебільшого так і траплялося.
Жінка на розі не здавалася їй аніскілечки знайомою. Якби було інакше, вона б не підійшла до неї. Найбільшим страхом Донни було те, що хтось із Біддендена побачить її такою: вона відчувала сором і боялася, що про це дізнається мама (яка ніколи не була говіркою, і коли почула про смерть бабусі, тільки й сказала: «Туди їй і дорога»), а потім розкаже татові, і він може приїхати, щоб відшукати її та спробувати відвезти додому. Це б зламало Донну. Вона не хотіла його більше бачити.
Жінка на розі спантеличено спинилась і роззирнулася довкола, неначе заблукала. Іноді у заблукалих можна випросити дріб’язок, якщо розповісти їм, як кудись дійти.
Донна підійшла ближче і спитала:
— У вас не знайдеться трохи дрібних грошей?
Жінка поглянула на неї зверху вниз. А тоді вираз її обличчі змінився і вона виглядала так, наче… У цей момент Донна зрозуміла розхоже кліше, зрозуміла, чому інші б сказали, що «вона виглядала так, наче побачила привида». Бо саме так вона й виглядала. Жінка мовила:
— Ти?
— Я? — здивувалась Донна.
Якби вона впізнала жінку, то може б відійшла, а може й навіть утекла б, але вона її не знала. Жінка чимось нагадувала маму Донни, але її обличчя виглядало більш добрим, ніжним і округлим, тоді як мамине здавалося змученим. Через щільний чорний зимовий одяг і товсту вовняну шапку з помпоном було важко розгледіти, як вона насправді виглядала, але її волосся під шапкою мало такий самий морквяний колір, як у Донни.
— Донна? — спитала жінка.
Донна збиралася втекти, але передумала. Вона залишилася стояти на місці й мовчала, бо все це видавалося їй надто божевільним, неймовірним та безглуздим.
Жінка продовжила:
— О Боже. Донно. Це ж ти, правда? Я пам’ятаю.
Вона замовкла. Здавалося, немов вона стримувала сльози.
Донна дивилася на жінку, коли неймовірна, безглузда думка заполонила її голову, і вона запитала:
— Ти та, хто я думаю?
Жінка кивнула.
— Я — це ти, — мовила вона. — Або та, ким ти станеш. Одного дня. Я йшла цією дорогою, згадуючи, як мені було, коли я… коли ти…
І вона знову замовкла.
— Послухай. Так буде не завжди. Навіть не дуже довго. Просто не роби дурниць. Не роби нічого безповоротного. Я обіцяю, що все буде добре. Як кажуть у цих відео на ютубі, знаєш? «Все зміниться на краще».
— Що таке ю-туб? — спитала Донна.
— О серденько, — відказала жінка.
А тоді обійняла Донну, притиснулась до неї і не відпускала.
— Ти забереш мене додому? — запитала Донна.
— Не можу, — відповіла жінка. — Для тебе ще немає дому. Ти поки не зустріла людей, які допоможуть тобі знайти притулок чи роботу. Поки не зустріла того, хто врешті-решт стане твоїм чоловіком. І ви обоє знайдете оселю, яка буде безпечною для вас і ваших дітей. Десь, де тепло.
Донна відчула, як усередині клекотів гнів.
— Для чого ти мені про це розказуєш? — спитала вона.
— Щоб ти знала, що все зміниться на краще. Щоб дати тобі надію.