Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— Я теж міркував, як їм це вдасться, — сказав я. — Особливо, враховуючи сходи. Але вони просто знімуть віконну раму і спустять тебе на вулицю, як рояль.
Почувши це, Майкрофт пирхнув зі сміху. А тоді мовив:
— Мені п’ятдесят чотири роки, Шерлоку. В моїй голові британський уряд. Не такі дурниці, як бюлетені і виборчі кампанії, а саме серйозні речі. Ніхто інший не знає, як пов’язане пересування військ на пагорбах Афганістану з безлюдними берегами Північного Уельсу, ніхто інший не бачить повної картини. Ти собі уявляєш, на що ця ватага разом зі своїми дітьми перетворить незалежність Індії?
Я раніше не думав над цим питанням.
— А вона взагалі стане незалежною?
— Звичайно. Не пізніше, ніж через тридцять років. Я нещодавно написав на цю тему кілька доповідей. Власне, як і на інші теми. У мене є доповіді про Російську революцію — яка, б’юсь об заклад, відбудеться цього десятиліття, — і про Німецьке питання, і… ще про цілу купу всього. Хоч я й не сподіваюся, що їх прочитають чи зрозуміють.
Знову хрипіння. Легені мого брата торохтіли, як шибки у порожньому будинку.
— Знаєш, якби я жив далі, Британська імперія могла б проіснувати ще з тисячоліття, приносячи світу мир і добробут.
В минулому, особливо в дитинстві, коли Майкрофт робив подібну грандіозну заяву, я намагався його подражнити. Але не зараз, не на його смертному ложі. А ще я був певен, що він говорив не про ту Імперію, яка була насправді — недосконалу і ненадійну будову з недосконалих і ненадійних людей, — а про Британську імперію, яка існувала лише в його уяві, як прекрасна сила для цивілізації і загального процвітання.
Я не вірю і ніколи не вірив у імперії. Але я вірив в Майкрофта.
Майкрофта Холмса. Віком п’ятдесят чотири роки. Він побачив нове століття, але Королева все одно переживе його на кілька місяців. На тридцять років старша за нього, вона таки була міцною старою. Я замислився, чи можливо було уникнути такої нещасливої розв’язки.
Майкрофт мовив:
— Звичайно, твоя правда, Шерлоку. Якби я змусив себе робити вправи. Якби я їв сам лише пташиний корм й капусту замість стейків у пивній. Якби я почав ходити на контрданс, завів дружину й цуценя і загалом поводився всупереч власним звичкам, то, можливо, забезпечив би собі ще з десяток років життя. Але що таке десять років? Сміх та й годі. Зрештою, до мене б однаково прийшло старече слабоумство. Ні. Я вважаю, що тільки двісті років пішло б на підготовку робочої громадянської служби, не кажучи вже про спецслужбу…
У відповідь я промовчав.
Голі стіни тьмяної кімнати. Не було ані цитат з робіт Майкрофта, ані ілюстрацій, фотографій чи картин. Я порівняв це аскетичне житло з моїми захаращеними кімнатами на Бейкер-стріт і вкотре здивувався розуму Майкрофта. Йому не потрібно було нічого назовні, бо все необхідне він мав усередині — все, що він бачив, все, що пережив та все, що прочитав. Він міг заплющити очі і блукати Національною галереєю або розглядати книги в читальному залі Британського музею — чи, скоріше, порівнювати донесення розвідки з окраїни Імперії з ціною вовни у Вігані та статистикою з безробіття у Хоуві, а потім, керуючись цим і лише цим, наказати, щоб когось підвищили або щоб непомітно прибрали зрадника.
Майкрофт з жахливим хрипом втягнув повітря, а тоді сказав:
— Це злочин, Шерлоку.
— Перепрошую?
— Злочин. Це злочин, брате мій, такий мерзенний і страшний, як будь-яка з розслідуваних тобою кривавих різанин. Це злочин проти світу, природи та порядку.
— Мушу зізнатися, мій любий друже, що я тебе не зовсім розумію. Що саме злочин?
— Моя смерть, — відповів Майкрофт, — зокрема. І Смерть взагалі.
Він подивився мені в очі.
— Я не жартую, — продовжив він. — Чи не це злочин, вартий розслідування, Шерлоку, старий друже? Злочин, над яким ти, можливо, мізкуватимеш навіть після того, як встановиш, що бідолаху, який раніше диригував духовим оркестром в Гайд-парку, вбив третій корнет за допомогою препарату стрихніну.
— Арсену, — поправив я його майже машинально.
— Думаю, ти дізнаєшся, — прохрипів Майкрофт, — що арсен, хоч і був наявний, насправді, випадково потрапив у його вечерю зі шматочками зеленої фарби, що вкривала естраду. Отруєння арсеном — це однозначно помилковий слід. Ні, того бідолаху доконав стрихнін.