Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Вона випиває.
— Лише коли вдома.
— І палить.
— Усі жінки в усіх бачених мною фільмах палили. Велика кількість жінок моєї парафії теж палять — на самоті. Не приховувати цього — це вибір Рут.
— І найгірше. Вони стверджують, що Рут тримається осторонь Жіночої спілки християн.
Жіноча спілка християн була важливою структурою при церкві. Жінки, які ходили на службу, надзвичайно пишалися честю працювати задля її процвітання.
— Вона стільки сил докладає до музичних програм для трьох церков, — відповів тато. — Її серце там.
— Немає сенсу переконувати мене, Натане. Я люблю Рут і люблю її магнетизм. Я вважаю, що її музичні досягнення для жителів міста та церков є справжнім дивом. Я не один із твоїх парафіян і не маю жодного бажання наговорювати на неї.
На мить тиша запала на ґанку. Засвистів гудок: вантажний потяг простугонів коліями неподалік від будинку і попрямував собі далі. Тато відповів:
— Вона не стане іншою. Я навіть не проситиму.
— Я не кажу, що тобі слід це робити. Думав лишень, що ти захочеш знати, про що гомонять люди.
— Я все це знаю.
— Ой, Натане, набагато простіше бути одруженим із церквою.
— Але церква не почухає спинки, коли та свербить, і не пригорнеться до тебе холодної ночі.
Обидва засміялися, а далі отець Пітер додав:
— Час збиратися. Дякую за вечерю.
Трохи пізніше я сказав батькові, що йду до кварталу багатіїв, але чому саме — не повідомив. Він відірвав очі від книги й наказав повернутися до сутінок.
Я вийшов з дому і попрямував вулицею Тайлер. За мить почулося гупання кросівок: Джейк біг слідом.
— Куди зібрався? — важко дихаючи, спитав брат.
— У центр, шукаю Гаса.
— Мені можна?
— Як хочеш.
Джейк закрокував поруч:
— Ти збираєшся йому розповісти про Морріса Інґдала?
— Можливо.
— Я оце думав, Френку. Може, слід сказати, що тобі шкода?
— Інґдала? Навіть не мрій.
— Якщо він добереться до тебе, тоді тобі точно буде непереливки, — Джейк трохи помовчав, а потім додав: — Чи мені…
— Тобі немає про що хвилюватися, — запевнив я брата. — Це ж я штовхнув його у воду.
Ми перетнули колії. Джейк підняв камінець і жбурнув його в дорожній знак. Камінь відскочив, як куля.
— Терпіти не можу, коли він називає мене Гоуді Дуді.
Далі брели мовчки, заглибившись у власні міркування. Мені думалося, що, хоч зараз і вдалося трохи заспокоїти Джейка, що він у безпеці, причини остерігатися все ж були. Морріс Інґдал належав до тих типів, які, коли вже заточили супроти тебе зуб, то помстяться і братові. Ми звернули з вулиці Тайлер на головну і попрямували до місцевих магазинів. Уже була майже восьма. Сонце застрягло в гілках дерев й освітлювало галявини ламаним жовто-помаранчевим сяйвом. Звідкілясь долинав поодинокий свист феєрверків і петард, проте загалом вечір був спокійний та тихий. Мої думки крутилися не лише навколо Морріса. Значно більше в голові паморочилося від образливих слів Інґдала і білявки, які стверджували, що Аріель — лярва. Це слово мені не подобалося. Мені не подобалося його звучання чи відчуття, як воно злетіло з моїх вуст, а також те, що воно засіло в моїй голові. Наскільки я міг здогадатися, «лярвою» називали дівчину, яка вешталася з чоловіками — такими мерзотниками, як Морріс Інґдал. Спроби уявити Аріель у цій ролі просто вивертали мої нутрощі.
Звісно, я думав про стосунки та секс. Але для мене це завжди асоціювалося з одруженою парою. Я з осудом ставився до чоловіка та жінки, які вступали в статеві стосунки до шлюбу. Не міг уявити, що сестра могла належати до таких. Проте темні закутки мого мозку, які сповнилися новою інформацією, висвітлили факти, на які раніше я не звертав уваги. Ті зустрічі в нічні години. Відмова залишати Нью-Бремен і навчатися в Джульярдській школі. А вона ж мріяла про це все життя. Ці нещодавні ридання вдома. За той час, що сплив з нашої пригоди біля кар’єра, я зрозумів: сестра не лише закохана в Карла Брендта — вона, ймовірно, спить із ним. У тринадцять я й гадки не мав, що робити з усім цим.
І поки всілякі чортяки гралися моєю уявою, до нас під’їхав Карл на своїй червоній спортивній машині.
— Агов, бешкетники, — він гукав до нас з дружньою фамільярністю. — Куди зібралися?