Тваринний світ нашої країни дуже багатий – поруч із нами живуть понад 44 800 видів тварин, у тому числі 100 видів ссавців, понад 30 – птахів, близько 270 – риб, 20 – плазунів, 17 – земноводних, понад 26 тисяч – безхребетних. Серед найбільш відомих із ссавців – їжак звичайний, ласка, лисиця, заєць русак, хатня миша, косуля звичайна; з птахів – качка звичайна та сіра, горлиця звичайна, голуб лісовий, зозуля звичайна, зимородок звичайний, ворона сіра, галка, шпак, зяблик, горобець, синиця велика, ремез, соловей звичайний, ластівка звичайна; з плазунів – вуж звичайний, мідянка звичайна; з земноводних – жаба озерна, жаба зелена; з молюсків – янтарка звичайна, деякі види слизунів; з комах – бабка плоска, коромисло синє, ведмедька звичайна, травневий жук, муха хатня, кропивниця.
Тваринний світ наших земель змінювався упродовж геологічних періодів та в історичний час. Дослідники вважають, що наприкінці палеогену тут водилися свиноподібні тварини – антракотерії, безрогі носороги, білки, з птахів – баклани, мартини, кулики, качки, лелеки, сови. У річках жили крокодили, в морях – хижозубі кити.
1 млн років тому, коли площа суходолу досягла сучасних розмірів, типовими представниками тваринного світу були коні-гіпаріони, жирафи, мавпи-макаки, дикобрази, шаблезубі тигри, ведмеді, лисиці, їжаки, хохулі, зайці; марабу, страуси, фламінго, дикі кури. В антропогені під час наступання льодовика вимерли гіпаріони, носороги, мавпи, жирафи, страуси, марабу. Натомість з’явилися мамонти, волохаті носороги, велетенський і північний олені, печерні ведмеді й леви, гієни плямисті.
У післяльодовиковий період, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних, ця фауна збідніла. З’явилося багато нових видів: зубри, дикі коні-тарпани, первісні бики-тури, дикі осли-кулани, сайгаки, ведмеді, траплялись леви та гієни. До зникнення мамонтів, волохатих носорогів і велетенських оленів спричинилось поширення скотарства та землеробства. Особливо змінився тваринний світ у нашому тисячолітті. Інтенсивне полювання, зростаюча господарська діяльність людей призвели до зникнення у XVI ст. куланів, у XVIII ст. – турів і зубрів, у XIX ст. на Поліссі – росомах і летючих білок, у Лісостепу і Степу – диких коней (тарпанів), сайгаків, у Карпатах – сарни, зайця білого, білої куріпки.
А чи відомо тобі, що…
…дикий кінь тарпан свого часу був дуже поширений у Європі? Його степовий підвид населяв степову й лісостепову зони Східної Європи від Пруту до Уралу.
Ще в XVI ст. дикі коні тарпани траплялися на півдні сучасної Київської області. Вони були об’єктом полювання, однак зловити їх було нелегко, оскільки вони були прудкіші й витриваліші за свійських коней. Тарпани були цілеспрямовано знищені, коли почалося розорювання степів: вони витоптували і поїдали посіви, чим дуже заважали господарському освоєнню земель.
У 30-х роках XIX ст. невеликі табуни тарпанів іще траплялися в окремих місцях від Південного Бугу до Манича. Поодиноких коней бачили до 70-х років XIX ст., останній тарпан помер 1918 р. в стайні кінного заводу біля Миргорода на Полтавщині. До цього часу тарпан живе лише в географічних назвах України. Це річка Конка, її ліва притока Жеребець, найменування різних місцевостей і балок.
Тур – предок великої рогатої худоби – багато століть тому населяв величезну територію від Північної Африки до Північної Європи та від Близького Сходу до Тихого океану. Навіть на єгипетських фресках зображене полювання на турів. У Єгипті тура знищили ще за 2400 років до н. е. У Месопотамії він зник за 600 років до н. е. У Західній і Центральній Європі тури траплялися в глухих місцях іще в XII–XIV ст.
