Співробітник ЧК

Олексій працював, поки стемніло.

У сутінках до будинку Дунаєвої, гуркочучи на всю вулицю, під'їхала візницька прольотка. З неї зіскочив Філіппов. Махнувши рукою візникові, він зайшов у ворота. Прольотка від'їхала.

Назустріч Філіппову вибігла Дунаєва. Він цмокнув її в щоку і, обнявши, повів у дім. Проходячи повз кульгаву старуху, голосно сказав:

— Здорова будь, Михеївно!

Та одвернулася від нього і щось злобно забурмотіла, трясучи головою.

— Ходімо, ходімо, — покликала Дунаєва, беручи льотчика за плече.

Філіппов засміявся і піднявся на ганок. Біля Олексія негайно з'явилась Ганна.

— Приїхав! — повідомила вона.— Це полюбовник її, найголовніший льотчик у червоних — Філіппов. Може, чув? Стара бачити його не може: зятя любила дуже. А самій Надьці аби хто. Зараз вони загуляють!

— Ну й нехай собі! — Олексій зневажливо сплюнув.— Подивись краще, як я тут дах припасував. Тепер він до другого пришестя вистоїть.

Повечерявши тим, що лишилося від обіду, Олексій, пославшись на втому, попросив дозволу лягти спати. Хазяйка хотіла постелити йому в світлиці, але Олексій сказав, що після хвороби не зносить задухи, взяв для під-стилки стару, армійського сукна куртку, яку вона йому дала, і забрався на свій спостережний пункт.

Швидко впала ніч. Засвітилися зірки над Херсоном. У густій чорнильній темряві затихли звуки.

У сусідньому будинку «гуляв» льотчик. Час від часу на подвір'я виходила стара, і, коли відчинялись двері, чути було, як деренчали струни гітари і співала Дунає-ва. Голос у неї був грудний, сумний. З ним переплітався надірваний басок Філіппова.

Потім вони замовкли. Жовте світло, що пробивалося з-під віконниць, погасло. М'яка, зовсім не воєнна тиша запанувала навколо.

Олексій лежав на горищі сарая, вслухаючись у кожен звук, що доносився з-за тину. Він мало спав за останні дві доби, і поступово його починала знемагати дрімота. Щоб не піддатися їй, Олексій навмисне ліг дуже незручно: повернувся на живіт, уткнув підборіддя в покладені один на один кулаки. Але сон ніби напливав звідкілясь згори, плутав думки, владно і наполегливо стуляв повіки. Все навколо стало примарним, невиразним...

І раптом щось сталося. Олексія мовби штовхнули в спину. Він стрепенувся і підвів голову.

На сусідньому подвір'ї був якийсь рух. Крізь ніч неясно проступали білі стіни, і Олексієві здалося, що в тому місці, де до будинку прилягає сарай, темрява ворушиться. Спросоння в нього ще шуміло у вухах, але він усе-таки виразно почув шарудіння, наче хтось переступав з ноги на ногу. А через кілька секунд уже без особливого напруження побачив і зрозумів, що там відбувається.

Двері на задньому ганку прочинились, і жінка — це була молода Дунаєва — прошепотіла:

— Зараз...

До неї так само пошепки обізвався чоловік:

— Заснув?

— Так. Ідіть у сарай, я зараз...

— Ключ?

— Та ось же він, де завжди!..

Жінка зникла. Велика тінь поповзла по подвір'ю. Стало чутно, як цокає ключ у замку, потім зарипіли двері. Чоловік тихенько свиснув.