Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Справді, питання — хто?..— повторив Брокман, потираючи чоло.
— А ви пам'ятаєте, хто був на військовій раді? — спитав Олексій.
Брокман присунув папір і написав у стовпчик:
1. Ісаков — начальник військдільниці.
2. Іванов — комісар.
3. Кудрейко — начальник штабу.
4. Панкратов — ад'ютант командуючого.
5. Крамов — начальник берегової артилерії.
6. Парков — начальник плавучої артилерії.
7. Шалига — начальник особливого відділу.
8. Сімага — командир матроського загону.
9. Горелик — комісар матроського загону.
10. Штабний секретар...
— Щавінський Яків, — підказав Воронько. Він знав усіх штабних.
— Дивіться, ось всі, хто тоді був, — сказав Брокман. — Ще я та два писарі. Ну, Ісаков з комісаром зра-зу відпадають. — Він викреслив перші два прізвища. — Кудрейко?.. — Олівець повис у повітрі. — Кудрейко? Колишній агроном, з інтелігентів...
— Викреслюй, викреслюй, — сказав Величко. — За Кудрейка я головою ручуся: більшовик з п'ятого року...
— Ну, дивись. Далі. Панкратов, ад'ютант...
Вони найретельніше перебрали всіх поіменованих у списку людей.
Ад'ютант Панкратов раніше працював у ЧК. Він ні в кого не викликав підозри.
Поза підозрою був також начальник особливого відділу Шалига. Командир матроського загону Сімага загинув. Комісар Горелик лежав у госпіталі з простреленими грудьми.
Величко зв'язався з особливим відділом шостої армії і довідався, що собою являють штабні писарі і секретар військової ради Щавінський. йому відповіли, що це перевірені люди, призначені за їх рекомендаціями.
Залишилось два прізвища: Парков і Крамов. Обидва колишні офіцери.
Крамов мав колись чин поручика і на німецькому фронті командував батареєю. До Червоної Армії він вступив у дев'ятнадцятому році і як військписар працював у різних армійських штабах. Місяців два тому його перевели в Херсон на посаду начальника артилерії Херсонської військової дільниці.
Паркова відкомандирував до Херсона штаб коморси (Коморси — так в ті часи скорочено називали командуючого морськими силами). Він прибув лише кілька днів тому, але оперативний Величко вже встиг зібрати про нього деякі відомості. Парков — кадровий військовий моряк, до революції служив на Балтиці і дослужився до чина лейтенанта. Після революції деякий час був в анархістах. Він мав крутий характер, був незговірливий, на військових радах старався відмовчуватись, а в бою намагався діяти по-своєму.
Проти цих прізвищ Брокман поставив товстий знак запитання. Замислено промовив:
— Хто з них?..
„ПОДАРУНКИ" ФЕЛЬЦЕРА
Воронько з Олексієм оглянули берег у тому місці, де контррозвідники висадили Солових, і знайшли невеликий добре просмолений човен. Він був ретельно схований у комишах. На кормі лежав згорнутий плащ — квадратний шматок брезенту з вірьовочною петлею на одному кутку і деревинкою замість гудзика — на другому. Такі плащі носили дніпровські рибалки, плотогони і баржові матроси. Проте на дні човна валявся недокурок довгої дорогої цигарки.
Міцні залізні кочети, густо змащені машинним маслом, щоб не скрипіли; весла опущені за борт, щоб не гаяти часу при відчалюванні, плащ, не по-хазяйськи залишений без догляду, і недокурок — усе свідчило про те, що човен шпигунський.
Олексій залишився на березі, а Воронько сходив у ЧК і через півгодини привів молодого хлопчину — чопівця. Для нього влаштували зручне гніздо в комишах недалеко від човна і пояснили, що треба робити.
Воронько на прощання сказав:
— Старайся живого взяти, а побачиш, що не виходить, тоді стріляй, не сумнівайся!.. Як стемніє, приведу когось на зміну...
Блідий від хвилювання хлопчина, — це було його перше бойове завдання,— стиснув щелепи і вп'явся очима в човен... Олексій і Воронько пішли в ЧК.
Недалеко від берега взвод червоноармійців розбирав якісь руїни. Коли Олексій і Воронько проходили повз них, один з червоноармійців гукнув:
— Ей, чого вештаєтесь тут?
Інший осадив його:
— Та це ж чекісти, хіба не бачиш?
Воронько критично оглянув Олексія.
— Не розумію,— сказав він,— чому від нас чекою тхне за версту? Нічого на нас особливого нема, а де не пройдеш, відразу слід: чека ходило. Це не на користь... Не завадило б на якусь цивільну одежину розжитися.
Олексій думав про те саме: адже він мав стежити за Дунаевою.
— Не завадило б, звичайно.
— Фельцера потрусимо,— після короткого роздуму вирішив Воронько.