Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Ну, і як? Готові мої чоботи? — з'явилася в дверях голова замовця.
— Ой Лейзере, — збентежився Омелько. — Були б готові, коли б чорти не принесли цієї пики. Заходьте. Почекайте хвилиночку. Зараз закінчу.
— А яка така пика, якщо це не таємниця? — зацікавлено витягнув шию Лейзер. Дід Омелько зрадів запитанню. По-перше, Лейзер теж ремісник і може розтлумачити йому всі цехові звичаї та закони й допомогти йому доброю порадою. І, головне, Лейзер, як єврей, чимало зазнав образ і кривд і краще зрозуміє наболілу душу.
Швидко заганяючи в підбор цвяшок за цвяшком, Омелько розповів йому про цехмістра. Лейзер сидів на дубовій колоді по той бік дверей, зігнувшись і втягнувши голову в гострі кістляві плечі. Він був такий худий, що хребет виступав з-під його лапсердака, як зубчастий спинний плавець, а тонкі восково-жовті пальці нервово смикали дрібні шкурати, наче вив'язуючи з них складне шмуклерське плетіння.
— Ой, погана ваша справа, дідусю, — глибоко зітхнув Лейзер, — зовсім погана.
— А що ж вони можуть мені зробити? — кокошився старий, але в тоні його не було колишньої певності.
— Таке можуть зробити, що краще й не думати.
— Та я що? Шкіру в них украв, чи що? Або шматок з горла видер?
— Ну, таки ще не видерли. А коли б був не один дідусь, а сто дідусів, так вони б таки так — видерли б.
— Краще не плутай і кажи до пуття, — обурився дід. — У людини душа болить, вона тобі — по-хорошому, а ти загадки загадуєш.
— Хай я лусну, коли брешу. Їй-богу, — щиро забожився Лейзер. — У цехах такий закон, щоб майстрів завжди було одне число. А в кожного майстра мусить бути не більш як три підмайстри і два учні. І коли такий майстер помре, так на його місце вибирають когось із підмайстрів; якщо робив батько, так його сина, а коли його сини ще маленькі діточки, то вибирають чужого або того, хто одружиться з удовою. А коли вже виберуть чужинця, то тоді воно — як у королівському суді: як ухвалили, так і буде довічно. Коли помер ваш Денис, то ніхто не знав, що є в нього батько-швець, а цехмістер так улаштував, щоб на Денисове місце обрали його сина, Януша Гжебцевича. Ви тільки нікому не кажіть, що я вам це розповів, бо за таке бідного єврея і вбити можна, але тому, і тільки тому, нема для вас місця у Львові.
— Так що ж я їх, сучих синів, об'їм чи попідвіконню пущу, працюючи своїми старими руками?
— Ой дідусю, У тому й є все лихо! Ви тільки подумайте: на одне вільне місце дев'яносто підмайстрів роззявляють роти, наче голодні собаки. А знаєте, що значить кинути одну кістку на дев'яносто собак? Кожен майстер тягне свого… Тут і хабарі, і брехня… Навіть подумати гидко.
— Так нащо ж тоді здався той цех? Перебити б їх, а робити вільно, як колись було.
— Боронь, боже! Як це можна без цеху, — замахав Лейзер руками. — Тоді було б іще гірше… Ви тільки подумайте: місто залишається таким, яким воно було сто років тому, і роботи в майстрів стільки ж, а в кожної людини тільки дві ноги, яким потрібні чоботи. А коли б кожного приймали до цеху, так за три роки дев'яносто підмайстрів стали б майстрами, і вийшло б разом з старими майстрами вже сто двадцять. А за шість років додалось би ще триста шістдесят чоловіка, і тоді всі померли б з голоду. Тому вони й вигадують різні перешкоди, щоб не допустити молодь у майстри. Є такі, що по п'ятнадцять років чекають на своє щастя. Ну, а цех починає вимагати чимраз більше. Ви тільки подумайте: скільки треба горілки, щоб напоїти всіх майстрів з підмайстрами й родинами! А скільки їжі нагодувати їх! А потім вимагають, щоб кожен підмайстер вендрував [76] п'ять років по чужих країнах, вивчаючи тонкощі ремества. А головне — це майстерштик.
— А що це за штука, той майстерштик? — остовпів дід Омелько.
Лейзер тільки похитав головою.
— Ой, це така робота. Така… ну, як би для іспиту. Швець повинен пошити кілька пар найрозкішнішого взуття; кравець — кілька пишних убрань. А де бідній людині взяти дорогий матеріал, і доклад, і золото на гаптування, і дорогоцінне каміння? Іноді підмайстер два роки недоїдає і недосипає, аби зібратись на нього. Кожен б'ється, кожен сподівається, а потрапляє в майстри тільки один, частіш не найдосвідченіший, а той, хто краще заплатить.
76
Вендрувати — від німецького слова подорожувати. Тому що за середньовіччя міста польські були заселені німецькими ремісниками, — всі терміни, що стосуються цехового устрою, і самий цеховий уст рій був мало не копією такого ж німецького устрою. Від слова «вендрувати» і походить сучасна форма мандрувати.