Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Черепів було загалом дев’ятнадцять. Найстаріший мав віку більше трьох тисяч років, а наймолодший — якихось півтора століття. Найновіші водночас були і найменшими: від останніх вилупків з Дракон-Каменя залишилися два схожих один на одний, спотворених черепи розміром з голову великого собаки. То були останні таргарієнівські дракони, а може, й останні дракони на всьому світі. Прожили вони зовсім недовго.
Інші черепи поступово збільшувалися у розмірах аж до трьох казково-пісенних чудовиськ — драконів Аегона Таргарієна та його сестер, що їх вони нацькували на старі сім королівств. Співці дали їм імена богів: Балеріон, Мераксес, Вхагар. Тиріон стояв між їхніх роззявлених пащек, втративши мову з захвату. У горлянку Вхагара міг би заїхати вершник, хоч і не виїхав би назад. Мераксес був іще більший. Щодо найбільшого з них, то Балеріон Чорний Жах міг би проковтнути цілого зубра, ба навіть волохатого мамонта, які за оповідками досі блукали холодними пустелями аж за портом Ібен.
Тиріон стояв у тому сирому підвалі ще довго, витріщаючись на велетенський безокий череп Балеріона, поки в нього не вигорів смолоскип. Він намагався охопити розумом величину живого звіра, уявити собі, що то було за видовище, коли дракон розправляв величезні чорні крила і закривав небо, дихаючи вогнем.
Його власний далекий пращур, король Скелі Лорен, намагався встояти проти вогню, з’єднавши свої сили з королем Обширу Мерном і виступивши на бій проти завойовників Таргарієнів. То було майже три століття тому, коли Семицарство ще складалося з семи окремих королівств, а не семи країв об’єднаної держави. За Двома Королями майоріло разом шість сотен корогв, стояло п’ять тисяч кінних лицарів і вдесятеро більше щитників та охочекомонних. Як казали літописці, Аегон Драконовладець мав уп’ятеро меншу силу, значною мірою насмикану з лав війська останнього убитого ним короля, а тому сумнівної вірності.
Два війська зустрілися на широких ланах Обширу, посеред золотої пшениці, вже достиглої для серпа. Коли Двоє Королів ударили разом, таргарієнівське військо піддалося й розбіглося. На якусь мить, писали літописці, завоювання здавалося скінченим… але через ту мить до бою стали Аегон Таргарієн та його сестри.
Єдиного разу в історії Вхагара, Мераксеса та Балеріона нацькували всіх разом. І співці назвали битву Полум'яним Полем.
Того дня згоріло майже чотири тисячі людей, а між ними й король Обширу Мерн. Король Лорен утік і прожив ще стільки, щоб скласти зброю, присягнути на вірність Таргарієнам і народити сина, за що Тиріон мав належну до нього дяку.
— Чому ви так багато читаєте?
Тиріон підняв очі на голос. За кілька стоп від нього стояв Джон Сніговій, з цікавістю розглядаючи карлика. Тиріон заклав пальця у книжку і мовив:
— Ану поглянь на мене і скажи, що ти бачиш.
Хлопець зиркнув з підозрою.
— Це якась пастка? Бачу вас, Тиріона Ланістера.
Тиріон зітхнув.
— А ти чемний, як на байстрюка, Джоне Сніговію. Ти бачиш карлика. Скільки тобі років стукнуло — дванадцять?
— Чотирнадцять, — відповів хлопець.
— Чотирнадцять, а ти такий великий на зріст, яким мені вже ніколи не бувати. Ноги в мене короткі та криві, ходити ними важко. Я потребую особливого сідла, аби не впасти з коня. До твого відома, те сідло я винайшов сам, бо інакше довелося б мені їздити на дитячому куцику. Руки в мене, щоправда, сильні, але теж закороткі, тож і гарного мечника з мене не вийде. Якби я народився у хлопській родині, мене б кинули помирати або продали в неволю до якогось вертепу. Та на горе усім вертепам я вродився Ланістером з Кастерлі-на-Скелі. Від мене дечого чекають. Мій батько двадцять років служив Правицею Короля. Потім трапилася халепа: мій брат убив того самого короля. Життя повне таких кумедних несподіванок. Моя сестра вийшла заміж за нового короля, а мій огидний небіж має стати королем після нього. Мусиш погодитися, що й мені слід зробити щось, аби додати слави нашій родині. Але що саме? Ноги в мене, може, й закороткі, зате голова завелика. Щоправда, я вважаю її сховищем належної величини для мого немаленького розуму. Я вірно уявляю собі свої сильні та слабкі сторони. Моя головна зброя — то розум. У мого брата є меч, у короля Роберта — здоровенний келеп, а в мене — розум… який потребує книжок, щоб зберегти гостроту, як меч потребує гострильного бруска.
Тиріон постукав пальцем по шкіряній обкладинці книжки.
— Ось чому я так багато читаю, Джоне Сніговію.
Хлопець сприймав усе це мовчки. Якщо не іменем, то видом він був справжній Старк: довге, похмуре, сторожке обличчя не видавало ніяких почуттів. Хто б не була його мати, вона залишила синові небагато від себе.