Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
— Ваша милість, в тієї дівчини ще молоко на губах не висохло. Ви ж не Тайвин Ланістер, аби мордувати невинних дітей.
Очевидці розповідали, як плакала маленька дочка Раегара, коли її витягали з-під ліжка, аби кинути під мечі. Хлопчик ще смоктав цицьку на материних руках, та вояки пана Тайвина вирвали його від матері і розбили йому голову об стіну.
— А чи довго вона залишатиметься невинною? — скривив рота Роберт. — Та дитина невдовзі розсуне ноги і почне плодити нових драконячих вилупків мені на погибель.
— Хай там як, — рішуче мовив Нед, — убивати дітей… це зло… страшно навіть мовити…
— Тобі страшно мовити? — заволав король. — Страшно мовити, що Аерис зробив твоєму братові Брандону! Страшно мовити, як помер твій вельможний батько! А Раегар… як гадаєш, скільки разів він гвалтував твою сестру? Скільки сотень разів?
Король волав так гучно, що його кінь почав занепокоєно іржати. Тоді Роберт натягнув повід, заспокоїв огиря і сердито тицьнув у Неда пальцем.
— Я вб’ю кожного Таргарієна, до якого дотягнуся, аж поки вони не вимруть, як їхні дракони. А потім сцятиму на їхні могили!
Нед не ліз сперечатися, коли на короля нападав такий гнів. Якщо роки не вилікували Роберта від спраги до помсти, всякі слова були зайві.
— Але ж до цієї дотягнутися не можеш, га? — запитав він тихо.
Король гірко вишкірився.
— Еге ж, побийте мене боги. Якийсь чумний пентоський сироторговець сховав її з братом у маєтку, оточив лютими євнухами у гострих шапках, а тоді продав їх дотракійцям. Я мав би наказати їх вбити багато років тому, поки ніхто не стеріг. Та Джон був не кращий за тебе. А я, дурень, його слухав.
— Джон Арин був мудрою людиною і добрим Правицею.
Роберт пирхнув. Гнів залишив його так само швидко, як охопив.
— Кажуть, що цей хал Дрого веде за собою орду з сотні тисяч вояків. Що б на це сказав Джон?
— Сказав би, що навіть мільйон дотракійців державі не загроза, поки вони швендяють по той бік вузького моря, — спокійно відповів Нед. — Варвари не мають кораблів, ненавидять відкрите море та бояться його.
Король посовався у сідлі, всідаючись зручніше.
— Можливо. Але Вільні Міста мають кораблі. Кажу тобі, Неде, цей шлюб мені не до смаку. Дехто у Семицарстві досі називає мене Узурпатором. Чи ти забув, скільки домів билися на війні за Таргарієнів? Поки що вони засіли й чекають, та попусти їм хоч трохи, вони вб’ють мене просто у ліжку, і синів моїх зі мною. Якщо король-жебрак перепливе море, тягнучи за собою дотракійську орду, всі ті зрадники стануть за нього.
— Не перепливе, — твердо мовив Нед. — А якщо з якогось дива і перепливе, скинемо їх назад у море, та й годі. От тільки вибери нового Оборонця Сходу, і ми…
Король застогнав.
— Кажу тобі востаннє, я не поставлю Оборонцем Аринового хлопчака. Знаю, що він — твій небіж, але в той час, коли Таргарієнка злягається з дотракійцем, треба з’їхати з глузду, щоб віддати чверть держави під захист хворої дитини.
Та Нед був готовий.
— Все ж нам треба мати Оборонця Сходу. Якщо не годиться Роберт Арин, признач одного зі своїх братів. От хоча б Станіса — він належне показав себе при облозі Штормоламу.
Нед почекав, щоб король проковтнув сказане. Але той не сказав нічого, натомість спохмурнів і ніяково забігав очима.
— Тобто, — тихо додав Нед, спостерігаючи за ним, — якщо титулом досі не вшановано когось іншого.
Роберт спершу мав совість хоча б почепити винуватий вид, але дуже швидко поміняв його на роздратований.
— А якщо й так?
— Гадаю, Хайме Ланістера?
Роберт стиснув острогами боки коня і рушив з хребта униз до поховань. Нед тримався поруч. Король їхав і дивився просто уперед, нікуди не відвертаючи.
— Так, — відповів він нарешті. Це важке слово мало закінчити суперечку, але не закінчило.
— Крулеріза, — мовив Нед. Тож чутки виявились правдивими. Він розумів, що ось-ось ступить на небезпечний грунт.
— Поза сумнівом, він вмілий та відважний воїн, — обережно почав Нед, — та його батько вже є Оборонцем Заходу, Роберте. Свого часу пан Хайме успадкує і цей титул. Але ніхто не може обороняти відразу схід та захід держави.
Він змовчав про головне, що його непокоїло: таке призначення віддавало половину війська держави до рук Ланістерів.
— Про того ворога я подбаю, коли він з'явиться на полі, — вперто відказав король. — Але князь Тайвин сидить собі у Кастерлі-на-Скелі живий-здоровий. І ще сто років там просидить. Навряд чи Хайме скоро отримає другий титул. Облишмо, Неде. Справу зроблено, камінь покладено.
— Ваша милість, можу я казати відверто?