Грішниці. Сфінкс

— Коли ти віддячиш мені за послугу, яку я зробив тобі сьогодні вранці? — спитав він, заглядаючи їй в очі.

Вона злякано відсахнулась і почервоніла.

— О ні! Ради бога! Ви мене врятували, і я дуже вдячна, ладна цілувати вам ноги. А ви таке кажете… У вас тут дружина й дочка. Я не можу, не хочу… — Помітивши, що він дедалі збуджується, вдала полохливу й пробелькотала: — Відчепіться, прошу! Онде, здається, тато йде…

Рохеліо послухався і з другого дня обрав іншу тактику: коли виходив з дому чи повертався, то неодмінно зупинявся на хвилинку побалакати з дівчиною і в такий спосіб швидко втерся до неї в довіру. Легко випитав усі її таємниці. Першим коханцем Обдулії був молодий ремісник, який працював у батьковій майстерні і харчувався в їхньому домі. Вони з ним заручилися, писали одне одному листи, і якось увечері, коли тесля кудись пішов, сталось її гріхопадіння. Потім хлопець, наляканий тим, що накоїв, утік не попрощавшись, і ніхто й досі не знав, де він подівся. Одначе генерал Барроте, якого переконали в тому, що вона незаймана дівчина, вважав, ніби саме він позбавив її невинності. Стара звідниця, котра дружила з її матір'ю, наперед сторгувавшись з генералом, привела дівчину до нього, і мати нічого навіть не запідозрила. Та стара відьма добряче на цьому заробила: генерал, напевне, дав чимало грошей, з яких дівчині перепало всього п'ять золотих монеток. Та, власне, й ті гроші були їй ні до чого — адже вона не могла їх вільно потратити. Звичайно, їй подобалося гуляще життя, і якби вона мала волю, то, не криючись від людей, цілковито віддалась би розвагам. Тішилась тим, що всі вважають її доброчесною дівчиною і в домі не говорять при ній про стидкі речі. Вона була наївна й цинічна — справжнє породження дочасної зрілості. Знала про зв'язок Рохеліо з Кармелою, як і про все інше, що діялось у веселих домах столиці. Рохеліо відчув, що може показатися в очах дівчини справжнім героєм цього світу. Він наполегливо домагався свого, і вона скоро перестала опиратись. Залишалось тільки чекати слушної нагоди, щоб вона могла відлучитись із дому. А тим часом Рохеліо любенько воркував з нею під віконцем, хоч поруч сиділи в хаті дружина та дочка. Не боявся він і теслі, який приязно вітався з ним, гадаючи, що дочка нічого не втратить од розмови з добрим сеньйором. Коло Обдулії завжди крутилися рахітичні й сопливі менші братики, і, щоб їх угамувати, вона часом брала від Рохеліо солодощі й віддавала їм, а тоді, похитуючи стегнами, поважно верталася до вікна. Мати дівчини завжди пробувала в своїй кімнаті або на кухні і зовсім не цікавилась тим, що робиться навколо.