Вакансія для диктатора

Погодін повернувся до чоловіка, що зайшов, упізнав його і привітався:

— Доброго дня, Ігоре Леонідовичу!

Той кивнув і повернувсь до Печенєгіна.

— Ви знаєте цю людину? — запитав офіцера журналіст.

— Звісно, — широко посміхнувся полковник. — Це співробітник моєї служби Іван Іванович Кондрашов, дублер президента. Ось його документи, — і він простягнув журналістові справжні паспорт і військовий квиток Юрієвого батька.

«Господи, — подумав той, — як добре, що я не скликав ніякої прес-конференції, як хотів Погодін, а запросив його на ток-шоу і жодного разу публічно не назвав президентом!» Як і Неллі, донька та сестра Романа Романовича, він ані секунди не сумнівався в тому, хто перед ним.

— Це змова, — рішуче заявив зраджений усіма Погодін.

— Безумовно, — спокійно заявив Ранцев і знов повернувся до Печенєгіна. — І щоб її викрити, ми з вами, шановний Іване Федоровичу, завтра же в цій же студії прилюдно, разом із експертами з клініки Академії медичних наук та з якої-небудь іноземної, — щоб ніхто не сказав, що висновки підтасовано, — візьмемо зразки ДНК у цього пана й у пані Зінаїди. Ви не проти, Зінаїдо Романівно?

Донька президента не знала, що задумав хитрий Ранцев, але кивнула, що так, не проти.

— А рівно за чотири дні ми знатимемо результат, — вів своє хитрий полковник.

— А ви згодні? — спитав ведучій у Погодіна.

— Так — згодний, — відповів той.

— А як же з завтрашнім похороном? — розгублено запитав у полковника журналіст.

— Це хай вирішує уряд, — сказав просто в екран Ранцев.

— А похорон доведеться днів на п’ять перенести, — єхидно сказала голосом генерала Фріновського слухавка, котру Михайло Петрович Лижин досі тримав біля вуха.

— А ми тим часом візьмемо під охорону цього пана, — показав очима на Погодіна Ранцев. — Він буде в комфортабельних умовах до завершення досліджень.

Два здоровані зайшли до студії і стали обабіч Романа Романовича. Він одразу зрозумів безнадійність становища: Кондрашова поряд не було.

Наступного ранку в готельному номері, схожому радше на комфортабельну тюрму, Роман Романович і полковник Ранцев пили каву й дивилися телевізор. Раптом пішла заставка ток-шоу Івана Печенєгіна «Маю право знати», з’явився портрет Рогозіна, потім пішли кадри з Верхоярського механічного заводу, а далі — знайома вже студія, в ній відомий журналіст Печенєгін, сестра і донька Романа Погодіна, якісь лікарі в білих халатах і... Роман Романович Погодін.

Той Погодін, що пив каву, одразу все зрозумів: «Тепер нема потреби й аналізи підміняти: експертиза дасть стовідсотковий висновок: моя донька і цей тип — не родичі! Господи, нащо мені було стільки двійників?»

— Ви ж самі працювали в нашій спецслужбі, Романе Романовичу, — сказав йому Ранцев. — Ви маєте розуміти: ми не можемо дозволити собі бути пошитими в дурні двічі поспіль.