Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій
- Автор: В'ятрович Володимир, Громенко Сергій
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-1686-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій». Краткое содержание книги:
• Українське питання наприкінці 1930-х рр.: пакт Молотова — Ріббентропа
• Тотальна війна на винищення: Україна у радянсько-німецькій війні 1941—1945 рр.
• Акт 30 червня 1941 р. — спроба ОУН(б) відновити українську державність
• Непростий вибір союзника: українці між західними демократіями та гітлерівською Німеччиною
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Виробництво силових агрегатів для радянської танкової промисловості забезпечував Харківський дизельний завод. Його обладнання та штат працівників були переведені до Челябінська й розташовані на базі місцевого тракторного заводу. Першу продукцію на новому місці завод випустив уже на початку 1942 р. Постійно нарощуючи виробництво, підприємство виготовило до кінця війни майже 50 000 танкових двигунів та 85 000 комплектів паливної апаратури.
Загалом за 1942—1944 рр., коли воєнна промисловість СРСР і Німеччини, яка пізніше почала тотальну мобілізацію економіки, працювали на повну потужність, у СРСР було випущено ручної стрілецької зброї більше, ніж у Німеччині, на 8 240 000 одиниць (або на 54 %), кулеметів — на 364 000 (на 30 %), гармат — на 118 000 (на 31 %), мінометів — на 240 000 (на 79 %), танків — на 42 300 (на 55 %), літаків — на 19 800 (на 23 %).
Нарощування військового виробництва в СРСР у роки війни відбувалося завдяки впровадженню різних методів інтенсифікації та опанування нових технологій. Важливим джерелом інтенсифікації виробництва було посилення експлуатації робочої сили через збільшення норм виробітку й тривалості робочого дня. На відміну від Німеччини, де до кінця війни понад 90 % робітників у промисловості мали одну зміну, більшість радянських військових заводів працювали у дві зміни або цілодобово. Якщо в Німеччині робочий тиждень у промисловості в середньому тривав близько 49,5 години, а у воєнній — близько 50,3 години, то в СРСР тривалість робочого тижня сягала 66—72 годин і навіть більше.
На селі з 13 квітня 1942 р. обов’язковий мінімум трудоднів для колгоспників було підвищено до 100—150 на рік. Невиконання встановлених норм загрожувало покаранням виправно-трудовими роботами або висилкою.
Держава намагалася вилучати грошові «надлишки», посилюючи податковий тиск на населення, насамперед на селян. З початком війни заощадження жителів в ощадних касах були заморожені. З липня 1941 р. запровадили надбавку до сільськогосподарського податку. А 1942 року був уведений «воєнний податок» (різновид подушного), а також податки на самотніх, бездітних і малосімейних громадян. Для збільшення прибутків місцевих бюджетів були запроваджені земельна рента, податок із будівель, разовий збір на колгоспних ринках. Роль своєрідного податку в СРСР виконували також державні позики. Частину коштів, необхідних для покриття воєнних витрат, населення дійсно вносило добровільно!
Таким чином, лише граничне обмеження цивільного споживання дозволило забезпечити фінансування військових видатків. Прості радянські громадяни винесли на своїх плечах основний тягар воєнної економіки. Серед них були й вихідці з України, евакуйовані на Схід, і працівники промислових підприємств та колгоспів, що відновлювали роботу на визволеній території. У голоді й холоді, не маючи найнеобхідніших побутових зручностей, одягу й медикаментів, більшість із них самовіддано виконувала свою роботу, наближаючи звільнення України й перемогу. Радянська держава змогла зробити таку самовідданість загальнообов’язковою.
Важливу роль у нарощуванні військово-економічного потенціалу СРСР відіграли союзницькі поставки сировини, техніки та промислового обладнання. Їх почали здійснювати в серпні 1941 р. Основна частина військово-технічної та економічної допомоги була безоплатно надана США. Певну частку озброєння та сировини виділили також Великобританія та Канада.
Союзники надали третину всіх вибухових речовин для радянської промисловості боєприпасів, яка навіть за такої суттєвої допомоги виявилася єдиною галуззю воєнного виробництва, яка так і не змогла вийти до кінця війни на заплановані обсяги виробництва. Не менше значення мали також поставки залізничних рейок, локомотивів і вагонів, які, за оцінками сучасних істориків, значно перевищували власне виробництво цієї продукції в СРСР. Важливим аспектом технічної допомоги США було надання автомобілів. У травні 1945 р. близько третини всіх автомобілів, які перебували в розпорядженні Червоної армії, було американського виробництва. Потужні й надійні американські «Студебекери» стали основними тягачами для радянської артилерії.
За даними Держплану СРСР, союзницькі поставки забезпечували для радянської промисловості 40,8 % річного споживання алюмінію, 25,3 % нікелю, 37 % ртуті, 99,3 % олова, 56,9 % кобальту, 67,1 % молібдену, 19,3 % цинку, 24,3 % нержавійної сталі, 100 % натурального каучуку, 22,3 % етилового спирту, 38,2 % гліцерину, 20,6 % тракторів, 23,1 % металорізальних верстатів. За різними оцінками, союзники надали СРСР від 18 до 60 % всього авіабензину, спожитого радянською авіацією. З огляду на хронічну кризу радянської нафтової галузі та її технічне відставання ці надходження мали особливо велике значення.
Не менш важливими були й поставки продовольства. Урожаї зернових, поголів’я худоби та державні заготівлі основних сільськогосподарських продуктів у 1942—1943 рр. скоротилися втричі. За роки війни із США в СРСР надійшло 610 000 т цукру (радянське виробництво в 1942—1943 рр. становило лише 231 000 т) і 664 6000 т м’ясних консервів (радянські солдати іронічно нарекли ці консерви «другим фронтом»).
Військово-технічна перевага СРСР над Німеччиною, втрачена внаслідок катастрофічних поразок 1941 р., була відновлена вже в 1942 р., перш за все зусиллями радянської воєнної промисловості. При цьому практично за всіма показниками виробництва цивільної продукції, палива й сировини, за винятком нафти, Німеччина значно перевищувала Радянський Союз до 1944 р. включно. Приміром, у виробництві електроенергії Радянський Союз поступався Німеччині в 1,8 разу, щодо сталі — у 2,6 разу, вугілля — у 4,8 разу.
Таким чином, жорстко централізована радянська економічна й політична система продемонструвала свою високу ефективність у налагодженні воєнного виробництва. Водночас досвід Другої світової війни жодним чином не підтверджує прямого зв’язку між тоталітаризмом і військовою та економічною ефективністю. Історія Другої світової знає також приклади успішної воєнної мобілізації ринкових економік, які в мирний час не були підпорядковані всеохопному плануванню й адміністративному контролю. Найбільш приголомшливим серед них є приклад США. Практично не маючи розвинутої воєнної промисловості на момент вступу у війну, США вже в 1942 р. перетворилися на найбільшого виробника озброєння у світі. Тільки виробництво боєприпасів у країні за роки Другої світової війни зросло в 38 разів. Причому всі ці результати були досягнуті на тлі загального зростання економіки та покращення рівня життя населення.
Цілком можливо, що завдяки своїм мобілізаційним можливостям економіка, яку в СРСР іменували соціалістичною, найкраще підходила для відносно бідної країни, політичні амбіції якої не відповідали економічним ресурсам. Подібна модель економіки, однак, неминуче породжувала проблеми іншого ґатунку. Вона була неспроможна забезпечити ухвалених умов існування для переважної більшості населення, підривала лояльність до режиму й вимагала жорстокої диктаторської влади й терору як запоруки її ефективного функціонування. Саме ці особливості радянської політекономії стали однією з основних причин катастрофи 1941 р. Ті ж причини привели СРСР до поразки в наступній, уже «холодній» війні з колишніми союзниками.
Повернення радянської влади та українське суспільство
(І. Патриляк)
З початком звільнення території України радянською армією відновили діяльність статутні керівні органи КП(б)У. У лютому 1943 р. з’явилися перші спільні постанови РНК УРСР та ЦК КП(б)У, що стосувалися звільненої території республіки.