Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
4. Поширена хибна думка, відповідно до якої позовна давність за вимогами про стягнення пені обчислюється з дня, коли кредитор вперше дізнався або повинен був дізнатися про порушення боржником зобов’язання. Тому іноді вважають, що, наприклад, при закінченні строку оплати поставленого товару 30 червня позовна давність за вимогою про стягнення пені починає свій перебіг з 30 червня і збігає 30 грудня (ст. 253 ЦК). Такий спосіб обчислення пені зустрічається іноді навіть у судових рішеннях. Тим часом, відповідно до ст. 253 ЦК позовна давність за позовом про стягнення пені обчислюється за кожен день, за який нараховується пеня, окремо. Така природа пені: вона нараховується за кожен день. І право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з цього дня, тобто з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Враховуючи це, Вищий арбітражний суд роз’яснював, що позовну давність слід обчислювати щодо кожного дня, за який нарахована пеня, окремо (п. 11 роз’яснення «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів» [388]). Стягнувши пеню за перші шість місяців прострочення виконання грошового чи іншого зобов’язання, кредитор не позбавлений права нарахувати та стягнути пеню за наступні періоди прострочення виконання зобов’язання. У господарських зобов’язаннях це є неможливим, оскільки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане (ч. 6 ст. 232 ГК).
§ 3. ПОРУКА
Стаття 553. Договір поруки
1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.
3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
1. У силу поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання зобов’язання цією особою в цілому або в частині. В Уніфікованих правилах про договірні гарантії [378] не проводиться розмежування між порукою та гарантією (ст. 1). У цій частині названі Уніфіковані правила, які одержали статус акта законодавства України відповідно до ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171], суперечать Цивільному кодексу, а тому не можуть застосовуватися, у тому числі й у відносинах, що регулюються міжнародним приватним правом, до яких застосовується законодавство України.
2. Оскільки правовідносини щодо поруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов’язань, на них поширюються всі норми про зобов’язання, за винятком тих, які суперечать спеціальним нормам, викладеним у ст. 546 — 559 ЦК. Порука, передбачена в ст. 546 — 559 ЦК, з одного боку, і правова конструкція, передбачена ч. З ст. 1016 ЦК («комісіонер... поручився за виконання договору...»), — з іншого — це різні правові конструкції. Щоб виключити ототожнення названих двох правових понять, законодавець у ч. З ст. 1016 ЦК пояснює, що тут мова йде про особливу правову конструкцію, яку він позначає в дужках як делькредере. Таким чином, норми ст. 553 — 559 ЦК не можуть поширюватися на відносини, що регулюються ст. 1016 ЦК.
3. Зобов’язання щодо поруки належать до категорії додаткових. Вони покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов’язання. Як така, порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Втрата забезпечуваним порукою зобов’язанням (вимогою) ознаки дійсності або визнання недійсним зобов’язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов’язання), яке забезпечено порукою, означає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена. Слід, однак, враховувати, що при пропуску строку позовної давності за основною вимогою, забезпеченою порукою, ця вимога не втрачає ознаки дійсності, а питання про захист права, що випливає із забезпеченого порукою зобов’язання, і про можливість пред’явлення вимоги до поручителя вирішується в залежності від того, чи визнає суд за можливе захист права при пропуску позовної давності за основною вимогою. Якщо суд визнає за можливе захистити право, вимога, що випливає з основного зобов’язання, підлягає задоволенню. Вона може бути пред’явлена до поручителя, якщо не минув встановлений строк (ч. 4 ст. 559 ЦК).
4. Порукою може забезпечуватися будь-яка цивільно-правова вимога. Законодавству не буде суперечити укладення договору поруки з метою забезпечення виконання такого зобов’язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло, якщо тільки забезпечуване зобов’язання буде належно індивідуалізоване в договорі поруки.