Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
5. Підставою зобов’язання поруки є договір, який укладають кредитор у забезпечуваному порукою зобов’язанні та поручитель. Такий висновок щодо складу учасників договору поруки випливає з визначення договору поруки, яке дається в ч. 1 ст. 553 ЦК. Боржник у забезпечуваному порукою зобов’язанні учасником договору поруки не є, він не набуває в його рамках будь-яких прав і обов’язків, а тому договір поруки не підписує. Проте давались рекомендації для більшої надійності укладати трьохсторонні договори поруки за участі банку (кредитора в забезпечуваному порукою кредитному зобов’язанні), поручителя і позичальника (боржника в забезпечуваному порукою кредитному зобов’язанні). З іншого боку, було б зовсім неправильним оформляти поруку одностороннім зобов’язанням поручителя. Хоча в п. 5 частини першої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163] вказується на видачу поруки, вона не може видаватися інакше, крім як шляхом укладення договору поруки з додержанням вимог ст. 638 ЦК.
6. Слід також звернути увагу на ту обставину, що в практиці зустрічалися випадки укладення договорів поруки між боржником у забезпечуваному порукою зобов’язанні та поручителем. Такі двосторонні договори відповідно до чинного законодавства не відповідають правовій конструкції поруки.
7. Сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов’язанні (він же є кредитором у зобов’язанні поруки) і поручитель (він не є учасником забезпеченого порукою зобов’язання, а в зобов’язанні поруки є боржником). Відносини між боржником у забезпеченому порукою зобов’язанні і поручителем виходять за межі зобов’язання поруки. Вони можуть взагалі носити особистий, а не юридичний характер. Вони можуть ґрунтуватися на цивільно-правовому договорі, в тому числі й на договорі про надання платної послуги шляхом укладення договору поруки (видачі поруки). На дійсність поруки, за загальним правилом, не може впливати недійсність договору між боржником у забезпечуваному порукою зобов’язанні і поручителем, тобто договору, що є не підставою, а всього лише мотивом для поручителя укласти договір поруки. Проте договір між боржником та поручителем, що став передумовою договору поруки між поручителем та кредитором, може вплинути на волевиявлення поручителя при укладенні цього останнього договору. Воно може втратити ознаку вільного. Це може призвести до того, що договір поруки буде визнаний недійсним на підставі, наприклад, ст. 230 чи 231 ЦК.
8. Законодавство не визначає істотних умов договору поруки. Зі змісту ст. 553 ЦК можна зробити такі висновки: 1) договір поруки повинен містити положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечуване порукою зобов’язання. Кредитор у забезпечуваному порукою зобов’язанні повинен враховувати, що, заперечуючи проти позову, поручитель може посилатися на те, що він приймав на себе поруку, але тільки за іншим зобов’язанням. Індивідуалізація забезпечуваного порукою зобов’язання може провадитися шляхом додання до договору поруки світлокопії забезпечуваного порукою договору, яка посвідчена сторонами договору поруки та містить вказівку на те, що вона є додатком до договору поруки. Водночас така індивідуалізація не завжди можлива, особливо якщо укладається договір поруки в забезпечення виконання такого зобов’язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло. Не завжди потрібна така індивідуалізація також і у випадках, коли поручитель приймає на себе відповідальність за виконання боржником кількох чи всіх зобов’язань даного боржника перед конкретним кредитором; 2) у договорі поруки повинне міститись зазначення на боржника, щодо якого дається порука. Істотною умовою договору поруки не може бути визнане визначення обсягу відповідальності поручителя. Відповідно до ч. 2 ст. 553 ЦК поручитель може прийняти на себе відповідальність за виконання зобов’язання боржником у повному обсязі або у певній частині. Але якщо ця умова договором поруки не погоджена, застосовується правило ч. 2 ст. 554 ЦК, що встановлює обсяг відповідальності поручителя, якщо він не визначений договором.
До договору поруки можуть бути включені й інші умови, які сторони вважають за необхідні. Виконання обов’язків сторін за договором поруки може забезпечуватися неустойкою, заставою. Включення таких умов до договору поруки цілком допустиме і не суперечить ч. 1 ст. 548 ЦК, в якій зазначається на можливість встановлення забезпечення основного зобов’язання (термін «основне зобов’язання» у даному випадку не означає нічого іншого, крім того, що стосовно даного зобов’язання, що кваліфікується як основне, є таке зобов’язання, що кваліфікується як додаткове).