Версола. Книга 2. Мисливець 04M

— Який сенс влаштовувати тут тир, якщо довезти до селища не зможу, або зможу, але в замороженому виді — я занадто далеко, та і назад доки не збираюся — поміркувавши таким чином, знову перевів джойстик в режим управління камерою і продовжив оглядати округу.

Помітив, що місцевість виразно помінялася: кількість дерев в гаях виросла в рази, тепер це були швидше невеликі лісопосадки, що тягнулися на декілька сотень метрів в декількох напрямах — причиною, найімовірніше, являлося близьке розташування річки і більш насичені ґрунти. Та і сама рівнинна характерність місцевості змінилася: з'явилися пагорби і височини, кількість яких уподовж по річці збільшувалася як по розмірах, так і по кількості. Щоб не будувати гіпотез і припущень, вирішив заїхати на один з них і звідти оглянути все з камери. Що сказати: всюдихід явно проектувався для рівнинної місцевості — на горбок підіймався украй важко, що сильно не сподобалося мисливцеві, адже досі він їздив з порожнім причепом — а що буде тоді, коли там виявиться десять-дванадцять тонн органічної сировини? Потім почалися фокуси з камерою: на повній висоті стріли (8 м від землі) пристрій працював з перешкодами, бортовий кристал не міг стабілізувати зображення в жодному з діапазонів. Віктор згадав відомі на Версолі проблеми із зв'язком і став експериментувати, оцінивши висоту пагорба, куди ледве-ледве загнав свій просунутий транспорт: виходило так, що всюдихід зараз був на рівні приблизно десяти метрів від рівнинної частини місцевості, а ще штанга підйомника…

Вдалося отримати стабільну картинку, прибравши стрілу до 2/3 висоти — тобто десь вище за п'ятнадцять метрів починалися проблеми. Простори, що відкрилися, припали до душі дослідникові: річка в межах видимості камери (а це до дванадцяти кілометрів орієнтовно) робила ще один плавний вигин і далі текла майже прямолінійно, поступово розширюючись — в шести, семи кілометрах від його теперішнього положення в неї впадав притік. Що радувало спостерігача, так це те, що в цілому рельєф в межах видимості оптики дозволяв рухатися далі на його громіздкій машині без проблем. Так, місцевість набувала вигляду горбистої рівнини, але слідувати паралельно течії можна цілком комфортно, що він і збирався виконати — зупинку планував зробити в районі притоку. До того ж в тому районі йому бачилася якась невідповідність в загальній картині між декількома пагорбами — було відчуття якоїсь неправильності, або швидше штучності.

Щоб не виносити собі мозок і не мучитися гіпотезами перед сном, вирішив сьогодні ж дістатися до того місця і там стати на ночівлю — їздити вночі поки не наважувався, хоч і машина дозволяла такі маневри — режим нічного руху хотів випробувати по дорозі назад в селище. Дістався до пагорбів досить швидко, хоч і не вичавлював максимум з двигуна, намагаючись за цей час в думці усвідомити те, що бачив…. чи показалося. Після прибуття на місце відразу став збиратися в пішу прогулянку: не хотілося світити всюдихід перед незрозумілим місцем, та і пагорби тут виявилися занадто незручними для заїзду на них. Узяв бінокль, за спину закинув свій вірний «Шутах-36», оскільки до його потужнішої версії відчував деяке упередження, в руки іглостріл і став підніматися вгору, бажаючи живцем переконатися в тому, що картинка йому не здалася. Небезпеки нарватися на хижаків не відчував — здавалося, що в цьому місці їх немає, щось їх звідси відлякувало — тому двісті метрів до вершини пагорба здолав легко. здоров'я було як мовиться «в зеленій зоні», відмінним.