Гіркі землі

І запхав палець до рота. Поки Юрківна прибігла з перекисом водню і ватою, на Ігорковому пальці вже був приліплений подорожник. Коли він йшов, жінка попередила:

— Не кажи нікому, що я дала тобі косу.

— А як вкрадуть?

— Думаєш, я не знаю, хто у нас у селі краде?

Повертаючись на роботу, Юрківна чулася трохи дивно. Ні, вона не шкодувала, що дала родинну реліквію непоказному чужому хлопові, на якого порядні ґазди дивляться згори вниз. Просто Ігорко наче заразив її своїм божевіллям. Вона вірила в косу, зроблену з шаблі, й на задеревілі стебла трави, що росла вздовж дороги, готуючись вивергнути з себе насіння, дивилась, як на вояків. Їй було весело, наче новобранцю, що виривається з буденного життя на війну.

Ігоркова мама сиділа під хатою в подертій вигорілій синій хустці й лущила зелений біб.

— Ну, що, мамо, будемо спасати світ? — весело сказав чоловік, розмахуючи косою.

— Га? — спитала стара.

Ігорко зітхнув, зайшов до хати, і сховав косу в тій кімнаті, де спав, встромивши лезо між шафою і стіною. Потім врізав собі хліба, намастив смальцем, вирвав на городі зелену цибулю і сів на порозі, розглядаючи стіну кукурудзи перед собою. Він міг вже зараз спробувати косу, але хотів витримати паузу, призвичаїтись до коси, провести з нею ніч під одним дахом.

Ігорко спустився з горба, під яким була розбита дорога, що відділяла горб від городів. Навпрост у бур’янах і бузині потопала напіврозвалена Оринина хата. Різні там жили люди, після того як вмерла Орина, але ніхто не прижився. Сад і город злилися в одне суцільне зелене місиво, і десь там ховалася покинута стара студня, з якої набирали воду журавлем, була вона обкладена камінням, а не бетоном. Вода в ній була дуже добра, але ніхто її не брав, бо вигін заріс, і навіть попри городи ніхто не косив, протоптавши вузькі стежки, кожний до свого. У них теж був загін, але Ігорко здуру віддав його Митрові, аби той носив мамі молоко. Митро носив пару місяців, а тоді продав корову і заявив, що той загін належав його дідові за Польщі і він його відсудить. Хто би слухав Ігорка в суді? Якби мама підтримала його, але мама… Могла взяти мотику, дійти до хвіртки, і забути, за чим йшла. Того, що коло хати, їм вистачало.