Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Перископ Жанни відразу виділив мікрокачка з-поза всієї маси представлених у нашому зоопарку приматів. Він пасував до неї ідеально. Трошечки вищий, такі ж ідеальні форми і казково-тупий погляд, який виводив вас з рівноваги своєю абсолютною розфокусованістю. Він міг розмовляти з людиною, дивлячись їй нижче колін або розглядаючи задницю грузина в білих шкарпетках, який в свою чергу, ловлячи його погляд, починав артистично демонструвати унікальні можливості своїх мускулистих буханок. Так і в цей раз Жанна сотий раз наярювала з шваброю круги навколо солодкої парочки — Роми і новоприбулого естонця, який намагався відірвати його голову від тіла, а Міні-Шварцнеггер остервеніло робив спроби вставити її назад. Жанна вдавалася до унікальних трюків, щоби звернути на себе увагу, — робила тряпкою на підлозі художні розводи в дусі французького постмодернізму, пританцьовувала в такт музиці, збита з пантелику відсутнім Роминим поглядом, який майже впритул розглядав її ноги і відро з брудною водою. Вона була готова приступити до декламації поеми «Мцирі» з елементами швидкісного стриптизу, але безпомилкова жіноча інтуїція на івриті підказала їй, що треба просто задіти шваброю ногу культуриста, і його серце миттєво випаде до її ніг з цього бездоганного накачаного тіла. Взявши снарядом необхідний розгін, Жанночка, розбризкуючи по стінах брудну воду, як торнадо в Неваді, заїхала шваброю Ромі і естонцю по ногах, трошки нижче колін. Піжамні штани хлопців, колись синього кольору, тепер прибрали забарвлення тряпки і моментально прилипли до рельєфних Роминих ножищ і козлячих естонських костилів. На диво, першим відреагував Ярві:

— Нє м-могу уже польше, Ромм-ма, голлова полліт, пойду випп-пью курррвалоллі, — в характерній манері всіх прибалтійських гуцулів об’явив він про закінчення процедур для шиї, труснув головою, залишаючи в повітрі хмаринку перхоті, і пошкандибав за куліси.

— Нє понял, — продовжував спектакль вже Міні-Шварц голосом людини, яка какає. — Ти чьо, женщіна? — він знову чомусь розглядав відро з водою, але звертався до Жанки.

— Ізвіні, хочєшь — штанішкі постіраю, — зі старту вирішила взяти Рому за роги молода єврейська спокусниця.

— Ти чьо, женщіна, как я без штанов-то? — скляний Ромин погляд переключився на Жаннині тапочки.

— У мєня подождьош, в битовкє, я мігом. Полчасіка і пайдьош в чістєнькіх, — вона так заохочувально на нього глянула, що я би на місці нетямущого качка був би готовий жити в битовці вічно.

— Ну єслі так, — продовжував Ромчик голосом какаючої сови, — то давай, женщіна, спасай абстановку. Мне трєніраватса єщьо, — він підвів риску під всім сказаним.

Дрібними кроками, як Попелюшка на бал, побігла вперед Жанночка, а за нею незграбним походняком олімпійського Мішки, як на коньках по бетону, ковиляла накачана купка підмосковного м’яса. Проходячи повз ординаторську, треба було бути сліпим, щоб не помітити погляду Спіци, яка проводжала цю купку з таким жалем на своєму наївному дитячому обличчі з дрібнесенькими вусами під носом, що помада від тремтіння її рівних, як дві папіроси, губ почала тріскати і відвалюватися, як штукатурка на яворівській автостанції. В неї було дві крайності у світі її недосяжних фантазій: одна з них в даний момент по коліна в гімні і з граблями в руках надавала благочинну сільськогосподарську допомогу на дачі одного з офіцерів недалеко від міста, а другу, з потрясною попою, у формі соковитих херсонських кавунів, кадрила на її очах якась єврейська вискочка. Кавуни виробляли вбудованими в них м’язами карколомні викрутаси, зжимаючись і розжимаючись, запросто могли по ходу ще й лускати горіхи.

Жанночка впустила Рому в своє царство, пропускаючи його вперед, і закрила за ним Двері на ключ. В коридорі кудахтала Нікіфоровна, яка намалювала собі губи помадою Спіци, яку та необачно забула в ординаторській, і виглядала тепер, як мім на дешевому корпоративі:

— Фу-ти, ну-ти! Чєрті нєрускіє! Алабай-Махалай, гдє ти, чєртяка косоглазая? — фальцетом, який зривався на писк, пробувала вона зінтерпретувати фамілію чергового представника жорстоко нелюбимого нею Радянського Близького Сходу.

— Снімай штани, — раптом голосом Бормана скомандувала Жанночка, схрещуючи руки на грудях. Містер-Тормоз подьоргав цицьками, як це роблять культуристи на своїх чемпіонатах, похрустів щойно підкачаною шиєю, несамовито крутнувши головою в різні боки, ще раз подьоргав вже правою цицькою і почав віддирати свою прилиплу до ніг піжаму разом з волосками на нозі. Жанночка підсунула йому табуретку, а сама відвернулася в бік вікна, замальованого білою масляною фарбою, і нагнулася настільки красномовно, що він побачив всьо то, що хотіла йому продемонструвати наша Дюймовочка. Шварцнеггер-Гномік стояв у довгих, майже до підлоги, ніби батькових, трусах, дриґав своїми крутими цицьками і в’їдався очима в запропоновану йому Жанною пікантну комбінацію м’ягеньких частин її тіла, яка могла би розбудити і вивести навіть Леніна з Мавзолею.