Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів
- Автор: Кузьменко Андрей
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-8650-1
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів». Краткое содержание книги:
2 лютого 2015 року Кузьма Скрябін трагічно загинув в автомобільній аварії.
У цьому виданні під однією обкладинкою зібрано увесь творчий доробок Кузьми — як прозові його твори («Я, „Побєда“ і Берлін», «Я, Паштет і Армія», «Я, Шонік і Шпіцберген»), так і поетичні — тексти пісень (усі твори виходили окремими книжками у видавництві «Фоліо»). У них Кузьма Скрябін постає, з одного боку, оригінальним прозаїком з іскрометним почуттям гумору, а з іншого — глибоким ліриком, що відчуває найтонші порухи душі.
— А ну-ка, одно і второє — строітца в карідорє! І вапщє, все строітца! Распаясалісь, курортнікі, я вам устрою Кісловодск! Щас повипісиваю нафіг всєх, будете, как люді, служить в войсках, а не жрать мясо гасударствєнноє у мєня на галавє. — Тут на очі йому попався Сєрьожа Бєспалов, який місяцями робив у Борі вдома і на дачі ремонт. Борісич моргнув йому та махнув рукою, щоб той заліз назад у нору.
Таким ББ був раз на 150 років, і все відділення понуро почало збиратися в шеренгу. Госпітальний стрій відрізнявся від військового тим, що це був не стрій, а хрен знає шо, Я стояв останнім, Нєфріт першим, усі інші — між нами. Якщо подивитись збоку, то наша процесія нагадувала бомжів, які чекають безплатної зупи.
— Ета што, воєнниє? — крикнув Борісич, хоч іноді сам забував, що служить в армії.
— Етот брєд, ета дрянь, ета... — на секунду в нього закінчилися погані слова, бо він був людиною інтелігентною та доброю, — ета... вонь, — чомусь додав ББ. Під час своєї промови він просувався вздовж нашої шеренги і в цю секунду став акурат перед трьома козаками, яким ми ввечері покоцали сопілки. Тріо відрізнялося від решти зовнішнім виглядом, а насамперед тим, що ноги в них були півколом, як у ковбоїв, і зігнуті в колінах.
— Ровна стаять, кагда я гаварю, — бос так дав по верхніх нотах, що Гаврілич сприйняв це як сигнал попісяти. ББ шукав очима якусь річ, аби запустити її в діло, і намацав в кишені халата неврологічний молоток, який відразу був вихоплений зі швидкістю Чака Норріса. Борісич довго служив у Монголії і навчився там двох речей: вирубати людину одним ударом молоточка та за потребою довго не досягати оргазму. Зараз він використав перший талант і макнув одного ковбоя по плейстейшену. Той присів і видав звук колеса, з якого стирчить кусок дроту. Вся шеренга притихла, бо абсолютно всі були в курсі того, що пережило наше тріо Мареничів. Тут молоточок направився в бік плейстейшена-2, але боєць встиг незграбно повернутися. Тож, якби зозулька в цей момент вилізла з його годинника, то дістала би прямо у дзьоб, а оскільки до 12:00 було ще хвилин десять, то гострий край молоточка заліз прямісінько у шпаківню та застряв там, як у пеньку. Борісич навіть витратив пару кілоджоулів, щоб виколупати його звідти. А поки він діставав з дупла свою сєкіру, то вигледів розпухлий образ у штанах третього козака. ББ жестом, гідним Глєба Жеглова, різко зняв з того штани разом із трусєлями. За ним стояла Нікіфоровна. Вона дожовувала котлету та з інтересом чекала появи монстра. Монстр вивалився неохоче — весь у бинтах і зельонці, як кабачок, що виріс за одну ніч.
— Ета што такоє?! Нормальниє люді вени рєжут, а ви што вздумалі? Да я вас под трібунал! — закричав Борісич, та одразу зрозумів, що перегнув, бо і статті за шари в пісюнах ніколи не було.
— Я вас! Ану в кабінет бистро! А, Андрюша, тоже зайді! — і швидко, як умів тільки він і Вуді Аллен, повернувся на місці та погнав до себе. Я знаком показав, щоб шеренга розчинилась у повітрі, мінімум на годинку, разом з кастрованими ковбоями, а сам пішов на розбори.
У кабінеті мене зустрів уже зовсім інший Борісич. Його рожица розпливалася в зубатій єврейській посмішці на всі зуби, а скла окулярів пускали зайчики на портрет Брєжнєва на стіні.
— Шари заганялі, ги-ги, да, прідуркі, мнє Нелька расказивала, у нєйо адін раз два шарікі там і асталісь, ги-ги. Ти абработал хоть? — питливо поглянувши на мене, він дістав із тумбочки якусь імпортну баночку антисептика інтимних місць. — На, дай етім ідіотам, а заживьот — прівєзі їх ка мнє на дачу, пускай викопают ров со свінарніка в рєчку. Ги-ги. Нада будєт Людке рассказать!
Я вже й не питав, якій із Людок, головне, що пронесло. А «пронесло», народ, в армії — слово номер один!
VII. Секс в барокамері
юдка — до речі, жінка Борісича, сексапільна інтелігентна дама, яка коротала своє життя яко начальниця барокамери. Приємність від спілкування з цією людиною можна передати хіба що в терабайтах оцифрованої інформації суцільної радості і комфорту. Але природа не хотіла бачити спокійних мужчин, які сидять на кухні і закохано дивляться на красуню жінку, яка стругає в миску олів’є. Природа прирекла нас, мужиків, на вічний пошук. Хоч знаєте — від добра добра не шукають, а вдруг знайдем! А попадеться гірша — помучимся — і знову в путь... от так і митарствуєм. Не був вийнятком і ББ. Він постійно перебував у фазі активного пошуку замінника для господині свого домашнього вогнища і часто робив це майже в присутності самої господині. Люда подзвонила ББ і попросила замінити її на півгодинки. До неї якраз мав прийти старий полковник у відставці, таке собі мурло, яке ціле життя нещадно гробило себе, а Людка мала за два тижні відновити всі його відмерлі за сорок років органи у своїй барокамері. Камера була німецька, нова. І медсестра у Люди була нова і німецька. Ви поняли. Боря за нею гинув вже тиждень і чекав тільки моменту, щоби своєю плойкою вскучерявити трохи зачіску Марінки. Видно, в них вже відбувся тантричний діалог на відстані, і обоє чекали фізичного розрішення конфлікту гормонів. І тут — як в кіно.
— Андрюша, зайді! — крикнув Борісич тоном, переповненим тестостерону, і почав давати мені цінні вказівки.
— Я іду Люду заменю, а она в воєнторг бежит к дєвкам. Ти пріді туда, попадісь на глаза єй, єслі чьо — поможеш там, отнєсті-прінєсті, і када в барокамеру она пойдьот — ти мнє дай знать срочно. Набери в ордінаторскую.
Власне там, на столі в ординаторській, мав розігратися бурний фінал воєнно-служебного романа. Я галопом поскакав в воєнторг виконувати секретну місію по відмазці шефа, а шеф взвалив на свої плечі тягар еволюції, званий штучним відбором, — і в такому ж темпі побіг виконувати свою частину функцій, аж халат завернувся ззаду, як хвостик тер’єра.
Мурло з червоною рожею і з синіми мішками під лупастими очима прийшло в барокамеру і вже їздило по вухам Марінці, коли вбіг захеканий Боря. Він подивився Маріні на ноги і не став піднімати очей вище, щоби не напасти на Марінку при ньому.
— Так-так, пачєму єщьо нє раздєтий, бистренько вот в ета, — він подав відставнику спеціальні бавовняні штанці і майку для барокамери. Той повільно, кряхтячи, почав крутити їх в руках, роздивляючись і розтягуючи.
— Оні новиє, нє нада їх крутіть, адєвайтє і айда! Нікто в ніх нє умер. — По його вигляду було видно, що він готовий засунути діда в барокамеру в його пальто і черевиках, лиш би швидше перейти до дегустації основного блюда. Основне блюдо також нетерпеливо покусувало губу і потихеньку звільнювало площу стола для майбутніх неписьмових операцій. Вони б давно з ББ вже на нейтральній території тряхнули целюлітом, але кожен раз Марінку зустрічав і провожав її ухажор, симпатичний, але дуже інтелектуально не гнучкий хлопчина. Він весь час поза її роботою проводив з нею, як невід’ємна, але абсолютно непотрібна частина її шикарного тіла, тому в Марішки залишався тільки цей єдиний момент для стрибка в кукурудзу. І вона була готова. ББ помогав діду одягатися, забіг до нього за ширму і задом-наперед натягнув на нього калісони, і тепер ширінка, яка опинилася ззаду, зрадницько видавала присутність газового балона за нею. Борісич засунув насилу Мурло в камеру, той хотів щось наостанок сказати, але слова потонули під герметичним ковпаком, який закрили руки боса, виставили таймер, і шеф сказали:
— 15 мінут, — рум’янець покрив лице ББ, він зробив крок у бік столу, і ми ніколи не взнаєм, що творилося далі, бо це було останнє, що бачив дідо в віконце камери. Далі вони вдвох пропали з видимої зони.
Я в той час крутився, як пес на заправці, навколо Люди, розуміючи, що надлишок моєї уваги може бути розцінений як спроба затримати її в магазині, а так як жінка вона розумна — вигрібати каки зі штанів може прийдеться нам вдвох з ББ. І тому намагався вести себе розслаблено, постійно очима шукаючи між клієнтів Люду, щоб вона не свиснула непомітно. Як і геніально прорахував Борісич — вона все-таки попросила мене занести сумку з якимось дефіцитом, але не у відділення, а в машину до Борі — в стару Побєду, з якої в мене і почалася ця одностатева і однобока любов до цієї марки. Я хапонув кульок наперед себе і погнав у сторону КПП, біля якого стояли припарковані жигулі, москвичі і волги офіцерів, а над ними височів айсберг Борі. Від воєнторга до барокамери було йти хвилини чотири, тому треба було дзвонити терміново, інакше Людка могла цей щасливий дует перетворити в тріо. На КПП завжди товклася купа народу: приїжджали рідні, дєвочки, сестрички, другани, привозили, відвозили, передавали. На КПП працювала бабулька, яка не розуміла, де вона працює, інакше би вона просто зійшла з розуму від двіжухи, яка там панувала. У неї завжди в пріоритеті були дівчатка, які приходили піднімати бойовий дух солдатикам, їм пропуск навіть не видавали, а всій решті вона влаштовувала довгий і нудний допит. Я вихопив у бабки телефон і набрав 038 — номер барокамери. Короткі гудки. Я набрав ще раз — і ще раз ті самі гудки дали мені знати, що, видно, телефон постраждав у ході еротичної баталії і був або скинутий на підлогу, або розбитий, або вирвали шнур з розетки. Я вже казав, що ББ славився короткими забігами, і вся надія була на то, що він вже біля фінішу. Я кинув сумку у Побєду і погнав кругами до барокамери, щоб обігнати Люду. Вона стояла і тринділа з кимось із медсестер за 200 метрів до входу в своє відділення. ББ любив екстрім. Хоча по ньому і не скажеш — лице, як в Ангела з ікони, от хіба що зловіщий відблиск окулярів видавав його хиже вовче нутро. Я влетів в передбанник і крикнув: