Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Нам дуже приємно, — вимовив Воїслав з отруйною ввічливістю, перш, ніж принц встиг подати йому якийсь знак, — побачити духовним зором так чітко окреслену картину нашого майбутнього. Ми обожнюємо лад, а від послуху просто у захваті. Щодо прибраних імен, то нам ще треба обговорити це питання, щоб не вибрати щось аж надто простацьке, бо немелодійне ім’я прикро вразить слух нашого командира.

— Мої майбутні воїни, — відповів Богудан трохи не з більшим єхидством, — мій слух не може вразити навіть передсмертний крик, а ваше столичне великопанство викликає у мене лише цілком зрозуміле бажання зробити достойних людей з боговладських дженджиків.

— Чорногора завжди була краєм, оповитим таємницями, — співуче протягнув Воїслав ще ніжнішим голосом, — але для мене, недостойного, є новиною, що тут вже навчилися перетворювати дивних на людей. Ми з братом можемо стати лише недосконалими людьми, і нас може потішити хіба що те, що з людини може вийти такий же недосконалий дивний, навіть якщо та людина виховувалася при дворі вельможі.

Як би там не було, а витримку Змій розвинув в собі дійсно таки гідну дивного. Він вислухав Воїслава не змигнувши оком і гукнув до вояка, котрий якраз йшов через двір:

— Ратиславе, відведи цих юнаків до вільної кімнати. Там є трохи пилюки, бо давно ніхто не жив, але дарма — приберуться. Комору хай теж займуть, там спатимуть їхні хлопці. І розкажеш їм що тут і як, бо я маю безліч справ, і не маю часу оповідати всоте про розпорядок черговим бевзям. Ходімо, Росаве, трохи посидимо на честь зустрічі. А вас, паньство, я очікую завтра на шикуванні вже з готовими іменами, які не повинні бути довшими за моє власне.

Ратислав привів обох боговладців разом з пажами до дверей їхнього помешкання. Власне, це була навіть не кімната, а штучно вирубаний у горі грот з одним вузьким вікном у передній стіні. Невеличкий передпокоїк мав ще один хід — до комірчини з таким же віконцем. У кімнаті стояло два дерев’яних ложа, стіл та два дубових табурети. Комірчина ж була зовсім порожньою, якщо не рахувати дерев’яного цебра, швабри з візерунчастим руків’ям та просяного віника. На цебрі пишалася акуратно складена ганчірка. Під віконцем комірчини було прибито поличку, на якій стояли дві полив’яні миски, такі ж кухлі і лежали купкою дерев'яні ж таки ложки та виделки.

Обидва юнаки чудово знали, що Ратислав уважно за ними спостерігає, аби потім виповісти свої враження всій залозі фортеці. Тому Вогнедан байдуже обдивився навсібіч і спитав у вояка ввічливо:

— Тут є поблизу колодязь, шановний колего?