Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Я хочу побачити старого Квінтона, — задихаючись, кричав він, — я мушу його побачити. Він у себе?
— Гадаю, містер Квінтон у себе, — сказав отець Бравн, прочищаючи свою люльку, — та я не знаю, чи ви зможете з ним побачитись. У нього зараз лікар.
Молодий чоловік, котрий не виглядав цілком тверезо, похитуючись, попрямував до холу, та саме в цей момент лікар вийшов з кабінету містера Квіна, зачинив двері й почав одягати свої рукавички.
— Ви до містера Квінтона? — холодно запитав лікар молодика. — Боюся, вам не вдасться з ним побачитися. Я щойно дав йому снодійне.
— Ні, ви зрозумійте, друже, — сказав молодик у червоній краватці, намагаючись схопити лікаря за лацкани, — ви зрозумійте, я просто у безвиході. Я скажу. Я.
— Містере Аткінсон, заспокойтеся, — сказав лікар, підштовхуючи гостя до виходу. — Я зміню своє рішення лише тоді, коли ви зможете змінити дію ліків, — і, одягнувши свій капелюх, він вийшов у сонячний сад.
Отець Бравн і Фламбо рушили за ним. Лікар був добродушним невисоким чоловіком з широкою шиєю і малими вусиками. Його зовнішність була доволі ординарною, але він справляв враження міцної людини.
Молодик у капелюсі, котрий умів лише хапатися за чиїсь лацкани, стояв біля дверей, як побитий пес, і мовчки вдивлявся, як ці троє прямують садом.
— Я щойно сказав неправду, та це на краще, — сміючись, зізнався лікар. — Насправді бідний Квінтон не спатиме ще близько півгодини. Та я не дозволю його турбувати цьому пройдисвітові, котрий завжди хоче позичити гроші, але ніколи не повертає борги. Брудний малий пройдисвіт, хоча й брат міссіс Квінтон, а вона — чудова жінка.
— Так, — сказав отець Бравн. — Вона — хороша жінка.
— Отож я пропоную перейтися садом, поки ця істота не забереться звідси, — продовжував лікар, — а потім я піду до містера Квінтона і дам йому ліки. Аткінсон не зможе зайти всередину, тому що я зачинив двері.
— Докторе Херріс, у такому випадку, — сказав Фламбо, — ми можемо прогулятися довкола й потім піти до оранжереї. Щоправда, із саду ми не зможемо увійти, та на неї варто подивитися бодай ззовні.
— А я піду зиркну на мого пацієнта, — засміявся Херріс, — він полюбляє полежати на отаманці он там, у глибині оранжереї, серед усіх цих криваво-червоних квітів; мені аж моторошно робиться від одного їх вигляду. А що це ви робите?
Отець Бравн зупинився на хвилинку й підняв щось з високої трави, котра майже повністю закривала його незвичну знахідку. Це був зігнений орієнтальний ніж, оздоблений дорогоцінними кольоровими каменями й металом.
— Що це таке? — запитав отець Бравн з нотками несхвалення в голосі.
— Це, напевно, належить Квінтону, — безтурботно сказав доктор Харріс, — у нього в домі є найрізноманітніші китайські дрібнички. Або, можливо, це належить цьому тихенькому індусові, котрого він тримає, ніби на прив’язі.
— Якому індусові? — запитав отець Бравн, не відриваючи погляду від знахідки у своїй руці.
— Та так, якийсь індійський чародій, — безтурботно відповів лікар, — напевно, шахрай.
— Ви не вірите в магію? — запитав отець Бравн, не піднімаючи погляду.
— Ще чого? Вірити в магію?! — відповів лікар.
— Він дуже гарний, — повільно промовив священик, ніби мріючи, — кольори просто дивовижні. А от форма неправильна.
— Неправильна для чого? — поцікавився Фламбо.
— А для нічого. Це абстрактно неправильна форма. От що ви відчуваєте, коли дивитеся на твори східного мистецтва? Кольори там просто п’янять любов’ю, а от форми й контури посередні та погані, причому навмисно посередні й погані. Я бачив сатанинські речі в узорі одного турецького килима.
— Mon Dieu![7] — сміючись, вигукнув Фламбо.
— Я не знаю символів і писань цієї мови, та знаю, що вони належать до диявольського світу, — все тихіше й тихіше продовжував священик. — Мені зрозуміла мета цих неправильних ліній, вони подібні на змію, котра вигинається, щоб утекти.
7
О мій Боже! (фр.)