Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

господарству. Вільного дня — на рибалку.

Таких днів у начальника пожежної чати обмаль. Шоста

прип’ятська частина створена недавно, вони обладнують

приміщення, споруджують навчальну вежу, спортивні майданчики.

Скрутно з особовим складом: не вистачає бійців. Якось Володя

жартома сказав молодшому брату: «Швидше зростай, Вітю! І до

нас на допомогу!» — «В пожежні? Навіщо воно мені!» —

дванадцятирічний Вітя умів відповісти задерикувато, хоча любив

віддано брата.

Повернулися з армії додому Віктор Лазаренко, Сергій Швайко, Сергій Бушма. Нарешті і Василь Бондар з крейсера «Київ»

приїхав. Ото була зустріч, ніяк не могли наговоритися. Першого

ж дня побігли до своєї перекладки спритно і весело, як бігали

в своєму, ще й не дуже далекому дитинстві. Почали мірятися

силою, всі дужі, спритні.

— Кого ж я по селах шукаю! — гаряче вигукнув Володя: — Ось

воно, гідне поповнення пожежної чати! Давайте до нас у

частину!

Як радісно, коли майже всі друзі дитинства зустрілися після

розлуки.

— Завтра неділя. Я вільний від чергування. Підемо до

фотографії, зробимо знімок на згадку, поки всі разом! —

пропонує Володя.

У єдиного чорнобильського фотографа по неділях був вихідний

день. Друзі поїхали до Прип’яті, вишикувалися перед об’єктивом

пліч-о-пліч.

Знімок вийшов на славу: начальник пожежної чати Володимир

Правик, прикордонник Віктор Лазаренко, моряки Василь Бондар, Сергій Бушма, танкіст Сергій Швайко в єдиному чіткому шику.

— Всі роди військ,— весело зауважив Василь, коли отримали

фотографії. Тут же додав: — Товаришу пожежнику! Прикордонник і

танкіст зібралися до пожежної чати!

— Це чудово! — сказав Володя і запитав: — А моряки на берег

вийти не наважились?

— Моряки оберігатимуть вас з боку моря-океану! — сказав

Василь.

— Дякую за рішучість! — Володя міцно охопив за плечі Сергія

Швайка та Вітю Лазаренка. Він справді радів з того, що шкільні

приятелі повірили в його справу і знову вони будуть поряд: —

Завтра і поїдемо разом до частини.

Бондар майже водночас із Правиком мав гуляти весілля. Василь

одружувався із Світланою — тою, яку в шостому класі Володик

врятував на річці.

На чорнобильській вулиці імені Шевченка, в будинку за

номером 46, де під вікнами береза та вишні, а біля хвіртки

яблуня «Добрий господар», тридцятого червня — весілля

Володимира і Надії.

Накрапає дощ. Намет готовий: під крислатим горіхом посеред

садка. Дощ — благодатний, рясний і тихий. Наче весняний. Мати

бажає: хай кожна пора року обернеться для майбутнього подружжя

весною.

Після весілля Надія поїде до Черкас. їй ще рік навчатися в

музичному училищі. І ще рік вони з Володимиром житимуть у

розлуці.

«Мовчать вуста кохання»,— курсант Правик занотував рядок

сонета Шекспіра в тому ж зошиті, де під зеленою обкладинкою —

навчальні конспекти, допис до «бойового листка», тези розмови

про пожежну безпеку під час шкільних ялинок.