Небесний гість

З якогось часу Йосиф помітив, що Марта чимось дуже стурбована. Вона стала неуважною, дратівливою, часто кудись ходила, зненацька замислювалась, пересмажувала м'ясо.

— У вас якісь прикрості, тітусю Марто? — запитав її одного разу Ганка. — Може, я зміг би вам допомогти?

— А чому ж, допоможи, синку, — озвалася Марта. — Скинь мені з плеч років сорок, а з рештою я й сама впораюсь.

Вона більше нічого не сказала. Але другого дня надвечір стара не витримала і поділилася своєю бідою. Все своє довге життя вона складала гроші, щоб мати копійку на старість, коли стане непрацездатною. Марта не відносила гроші в банк, а зберігала в заповітній скриньці під ліжком. Цю скриньку, де лежали гроші, зібрані завдяки винятковій економії, вона привезла з собою в замок. Але коли жінка побачила, які небезпечні досліди робить старий господар, її охопила тривога: що коли спалахне пожежа або станеться вибух, як тоді, коли було знищено Фрея і зруйновано дощенту будинок, і її скринька загине?

Ганка спершу здивувався, що про скриньку Марта, здавалось, піклується більше, аніж про власне життя. Але, поміркувавши, вирішив, що в цьому є своя логіка, логіка людини похилого віку: голодна, безпомічна старість була для неї страшнішою за смерть, яка кладе край усім стражданням і турботам.

Марта почала шукати безпечний закапелок для свого скарбу. На деякій відстані від круглої вежі вона надибала підземний хід з цілим лабіринтом бічних ходів. В одному з них був сухий колодязь. Це місце здалося їй підходящим. На міцній прядив'яній вірьовці Марта опустила скриньку на дно колодязя, придавивши каменюкою кінець вірьовки. Час від часу з ліхтарем у руках жінка навідувалась уночі в підземелля: хотіла пересвідчитись, що скарб її цілий. Та одного разу, просуваючись вузьким підземним коридором, Марта зойкнула і зупинилася: старе склепіння в тому місці, де проникала вода, не витримало і обвалилося, засипавши вхід до колодязя.

Марта пробувала своїми старими руками розкопати завал, та мало сама не загинула під землею й цеглою, що сипалися зверху, ще дужче захаращуючи прохід. Ця робота була понад її сили.

Звернутися по допомогу до хазяїв Марта не наважувалась. Жінка мучилась кілька днів і ночей. І, майже зовсім знесилівши, вирішила розповісти про все Йосифові. Вона сподівалася, що тільки цей скромний юнак допоможе їй.

Ганка близько взяв до серця Мартине горе. Тої ж ночі він пішов з нею в підземелля. Йому було заборонено виходити з круглої вежі, але ключі од дверей зберігалися в Марти. Кілька ночей підряд, ніби змовники, Марта і Ганка ходили в підземелля. Нарешті, шлях було розчищено, і жінка знову знайшла свій скарб. Ганка ще ніколи в житті не бачив, щоб людина так раділа, як раділа Марта, притискуючи до грудей оковану залізом скриньку. Юнак не сумнівався, що Марта відтепер — його найвірніший друг.