Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
— Ой, — простогнала стара, важко спираючись на руку Ганки. — Куди? Додому, звичайно, в замок.
«А й справді, — подумав Ганка, — де ж і жити такій чаклунці, як не у Відьомсьому замку?»
Коли вони вийшли на галявину перед замком, у вікні вежі Ганка побачив голову старого, того самого, що виглядав з вікна, коли вогненна куля розчахнула сосну. Обличчя старого було заклопотане. Мабуть, його непокоїла довга відсутність жінок. Старий відійшов од вікна. Незабаром із замка вийшов інший старий у синьому фартусі. Він мовчки взяв скалічену жінку під руку, відсторонивши Ганку. Та кивнула Йосифові головою і щось пробурмотіла, мабуть, подякувала.
— Велике вам спасибі! — в свою чергу подякувала дівчина.
Ганка, провівши їх поглядом, пішов розшукувати Моріца, щоб розповісти йому про зустріч.
— Коли б це не накликало біди на твою голову, — сказав старий лісник, побоюючись за Ганку.
Від цього дня ліс і замок стали для Ганки ще цікавішими. Він ще уважніше почав стежити за вежею. Кілька разів, пізно ввечері і вночі, йому доводилося бачити вогненні кулі, що вилітали з вікна. Іноді вони розривалися в повітрі, іноді летіли кудись далеко за верхівки лісу, часом з гучним тріскотом вдарялись об землю і дуже рідко долітали до узлісся і розчахували дерева, немов блискавка. Очевидно, саме до цього й прагнув старий, що випускав кулясті блискавки, але вони були не дуже слухняні і тільки вряди-годи досягали мети. А втім, одного разу куляста блискавка влучила так точно, що мало не виникла лісова пожежа. Проте цей небезпечний фейєрверк раптово припинився.
Блукаючи лісом, Йосиф плекав надію ще раз зустрітися з дівчиною в чорній сукні, хоча сам собі й не признавався в цьому. Можливо, ця дівчина і справді, як у казці, перебуває під владою лихих сил і чекає на свого рятівника.
І сподівання Ганки справдилися: через кілька днів він зустрів у лісі дівчину й стару.
Дівчина ласкаво всміхнулася йому як давньому знайомому, і навіть на зморшкуватому обличчі бридкої жінки з'явилося щось схоже на усмішку. Вони розговорились.
Марта, так звали стару, почала розпитувати Йосифа, хто він, де живе. Обережний Ганка сказав, що він син місцевого лісного сторожа.
Стара примружилась. Видно, не дуже вірила тому, що сказав юнак.
— А що ж ти тут робиш? Блукаєш та слухаєш, як ліс шумить? Не дуже втомливо для такого бравого молодика, — промовила вона.
— Тепер у місті важко знайти роботу, — ухилився від прямої відповіді Йосиф.
— Робота знайдеться скрізь і завжди, якщо доля ласкава. А ти, бачу, в сорочці народився, — зауважила стара. — Та ось, до речі, нам у замку робітник потрібен. Такий, як ти, — молодий, кмітливий. Чому б тобі не найнятися до нас на роботу замість того, щоб тинятися по лісу без діла? Я все бачу. Не дивись, що стара. Очі в мене, як у рисі. — І вона хитро примружилась, ніби бачила Йосифа наскрізь.
Слова старої та її несподівана пропозиція збентежили Ганку. Він мовчки стояв, понуривши голову.
— Чого ж ти мовчиш? — не вгавала стара. Вона поклала свою суху руку з гачкуватими пальцями на плече Ганки і, зазираючи йому в очі, промовила приглушеним голосом, як говорять змовники: — Не бійся. Нічого не бійся. Ми люди не цікаві. Хто ти, звідки, можливо, замітаєш якісь сліди — нам байдуже. Добре працюватимеш, то й під захист тебе візьмемо, якщо виникне потреба. І платою будеш задоволений. Не личить такому здоровому все життя на чужій шиї сидіти!
Ганка навіть здригнувся. Ця стара Марта або дуже хитра й догадлива жінка, або якимось чином дізналася про нього. І в тому, і в іншому випадку йому не випадає відмовлятися — це тільки нашкодило б. До того ж його становище й справді гнітюче. Не можна ж весь час зловживати гостинністю Вельтманів!
І все-таки Ганка не міг наважитись. Він підвів голову й запитливо глянув на дівчину, шукаючи відповіді в її очах. Ці волошкові очі дивились на нього сумовито, зосереджено і нібито заклопотано.
«Вона не хоче брати на себе відповідальність, але, здається, їй не буде неприємно, якщо я дам згоду», — так витлумачив Йосиф німу відповідь дівчини.
А стара немов читала його думки. Хитнувши головою на дівчину, промовила:
— І Нора не так нудьгуватиме.
Ганка кинув погляд на дівчину, але вона опустила очі.
— Мені треба подумати, — нерішуче відповів Ганка.
— Авжеж, подумай, — сказала Марта, усміхаючись беззубим ротом. — Завтра опівдні ми чекатимемо тебе на цьому місці.
4. Рішучий крок
— Відчувало моє серце, що ця зустріч у лісі не доведе до добра, — сказав Вельтман, похитуючи головою.