Брати Кошмарик, Магістр і я

— Він дав мені життя! — заволав Фуньо. — Я знову живу повнокровним життям! Ні! Не кажи, що це було! Я сам скажу! Ти зберіг рецепт мого старенького татуся! Дай мені тільки щось випити, бо в горлі страшенно пече від цього «тютюну» з перцю!

— Перець? Невже? Хіба можна? — стривожилась Ганка.

— Можна, — запевнив Фуньо. — Не такі речі вживали. Візьмеш у нього рецепта. Нарешті закінчиться моя ранкова «летаргія». Можна?

— Безперечно, можна, — підтвердив магістр. — У вас, пане режисере, горло таке запечене, як верблюд.

«Тютюн» з перцю, який я приготував, мав ще раз сильно струсонути Фуня. Та цього разу обидва брати, я і магістр (біля колін) якось утримали Фуня в рівновазі.

— Може, це справді здоровий засіб, за допомогою якого можна будити вранці мою бідну крихітку, — прошепотіла зворушена Танка, а я подивився на неї тупими волячими очима.

Бо хіба можна збагнути таку складну таємницю: чому ця гарненька дівчина називає «своєю бідною крихіткою» оце незрозуміле схрещення тримача для парасолів з п'яним тапіром? Незбагненні дороги жіночих почуттів. Мені лишалося хіба що співчутливо зітхнути. Та не встиг я й зітхнути, як Фуня почало вже підкидати. На щастя, брати Кошмарик вистрибнули йому на карк, а магістр Діонізій стиснув йому носа плоскогубцями. І цього разу якось обійшлося.

— Фуню, — сказав я суворо. — Ти перестанеш чи ні?

— Перестану! Три слова честі в чисельнику, а благородне слово в називному відмінку. При умові, що о…о…о…

— Магістре! — вигукнув Ярек, знову вистрибуючи Фуневі на карк.

Ганка затулила руками обличчя. Плоскогубці були вже на місці.

— Фуню, — спитав я, — що зробити, щоб ти заспокоївся?

— Дати мені відбазу дезебта, — прогугнявив він, весело поблискуючи очицями.

Я здригнувся. Може, перець проник Фуневі в мозок? Що ж робити? Що ж тоді? Тоді вже скінчився б один і другий кошмарик, а почався б нелюдський кошмар.

— Пані Ганко, — шепнув я. — Що цей бідолаха каже?

— Ви не зрозуміли? — мило здивувалась вона. — Він сказав, що відразу перестане, коли ви дасте йому рецепта.

— Трохи дивно.

— Дивно? Цікаво, як би ви говорили з плоскогубцями на носі.

— Що правда, то правда.

Тим часом Фуневі пощастило вирватись від опікунів. Легеньке «апчхи» винесло його на стіл, і Фуньо, як соліст із ансамблю «Мазовше», утнув голубка.

— Оце розвага! — вереснув він.

— Яка розвага? — спитала Ганка таким тоном, що Фуньо Прекрасний через секунду сидів уже на своєму стільці і вдавав, ніби взагалі нічого не знає. В мене самого мороз пробіг поза шкірою. Щоб заспокоїтись, я взяв блокнот і в глибокій тиші, такій глибокій, що чути було шурхотіння пера по папері, виписав рецепта (на дві частини китайського перцю по одній частині бенгальського і дрібної болгарської паприки). Подав його Фуневі, який уже ладен був вигукнути: «Оце розвага!», якби на нього не сикнула Ганка. А слідом за нею, встаючи зі стільця, я так глянув на Фуня, що його відстовбурчені вуха прилягли до голови, а кінчик носа побілів, Я подивився на решту присутніх: уважні погляди, серйозні обличчя. Дуже добре.