Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
Оце тобі маєш! Жарти скінчилися.
Графоман, який прийшов на Краківське телебачення з пісенькою про «Ко-ко-кольорові ди-ди-димарі», відбув з Кшемйонок значно швидше, ніж прибув туди.
Деякі редакції, які із запізненням одержали найновішу інформацію, ще надрукували якісь поемки і віршики про «Кольорові димарі».
Особливо прислужився батьківщині один із редакторів, у якого дуже боліла голова, пересохло в роті й дуже смоктало під ложечкою. Випивши кухоль пива, він дійшов до такого стану, що написав сонет про димарі. Почав від вихваляння, від «історії народу, від Вісли — королеви рік і окраси вавельського замку»!!! А закінчив так, що газету розкупили за п'ять хвилин. Закінчення звучало так:
Коли він прокинувся, отямився й прочитав на свіжу голову свій твір, то прийняв цілий кілограм снодійних порошків. Його ледве врятували. (Не знаю, чи правильно зробили.)
Та про що я тут, у біса, розбалакую?
Час повернутись до справді важливих питань. Отож «Кольорові димарі» завдяки пресі, радіо, а згодом і телебаченню стали справою не стільки важливою, скільки цікавою. Повідомлення було центральне, чотири короткі речення, після них крапка, а після крапки тільки синя далина й надвіслянські тумани. Вистачило? Звичайно! Однією з головних національних рис поляків є дивна особливість: якби ти розповідав їм про найважливіші справи їхнього громадського життя в чотирьох тисячах слів, вони вже після чотирьохсот перестали б слухати. Зате чотири, на перший погляд незначні речення, чотири сухі інформації про так звані «Кольорові димарі» і коротке повідомлення про найвидатніших фахівців, що вивчають справу, спрацювали на сто два відсотки. Народ раптом отямився й прокинувся з рукою в димарі. Місто опинилося перед катаклізмом.
Краків може бути гостинним. Але як бути гостинним, коли загрожує навала? Щоправда, не татарська й не шведська. Та все ж земля сьогодні здригається грізніше, аніж у ті страшні роки. Тому вже від зблідлого зі страху світу рухаються в напрямку Кракова колони звичайних автобусів і туристських автокарів, фургончиків, різних таксі й приватних автомашин, — не кажучи вже про низки мотоциклів (з причепами й без них), мопедів і звичайних велосипедів. Траплялись і самокати!
Я не хочу розігрувати генія, так само як не люблю вдавати з себе йолопа. Широковідоме вже сьогодні повідомлення я вислухав ще вчора о двадцять третій годині. Людині мого фаху необхідно мати хоча б яку-небудь уяву. Я не пророк. Але маю трохи фахової (і аматорської) уяви. Крім того, мені здається, що я зумів вивчити різного типу риси й властивості народу, який давно вже вкарбував у своєму серці і який вписую в різні документи — акти й паспорти: національність — поляк, громадянство — польське. Тому, вислухавши вчорашнє повідомлення, я вдарив себе по лобі, аж там щось сріблясто задзвонило (цікаво, що там могло так сріблясто задзвонити?). Та я не довго думав над цим, ухопив телефон, відставив його, щоб узяти блокнот з потрібним мені номером, знайшов потрібний номер, знову вхопив телефон, набрав номер знайомого, з яким рідко зустрічаюсь, і він обізвався відразу, з гідністю, спокійно. Зате в мене голос то попискував, то гудів від нервування.
У мого знайомого дуже міцна нервова система, і він мислить якось трохи уповільнено. Спокійним голосом поінформував мене, що не я один переймаюсь навалою, яка суне на нас, подякував, потім побажав доброї ночі й поклав трубку, а я лишився сам, наче геройський кролик, який іде на бій із лисом і страшенно боїться його, хоч і храбриться.
Досить про це! Зараз тридцять хвилин на восьму. Подзвонив по телефону Ярек.
Виявляється, що мій вчорашній мовчазливий співрозмовник трохи легковажно поставився до моїх пересторог. Щоправда, він зробив більше, ніж я від нього сподівався. І цього ніби вистачило. Стягнув великі резерви засобів пересування аж із восьми воєводств. Тільки що згідно з Ярековими повідомленнями, підтвердженими магістром Вернигорою, на Краків сунула вже хвиля автомашин і поїздів майже з двадцяти п'яти воєводств. Не рахуючи сміливців і туристів зі Щецінського, Гданського й Білостоцького воєводств. А також літаки…
Ярековий звіт тривав три хвилини, але важив близько трьохсот тридцяти трьох тисяч тонн.
Я приглушено зойкнув:
— Розтопчуть, затопчуть усе місто!
Ярек досить бадьоро підтвердив, що на автострадах і на трасах дорожня служба руху якось дає собі раду. Але на дорогах першого, другого й третього класу вже о четвертій годині почалися сцени на зразок Дантового «Пекла» — якби Данте міг моторизувати пекельні безодні.