Сто років самотності (збірка)

— Ми полишаємо Макондо на тебе, — це було все, що він сказав Аркадіо перед відходом. — Полишаємо в доброму стані, так дивися: коли ми повернемось, тут має бути ще краще.

Аркадіо витлумачив цей наказ по-своєму. Натхнений кольоровими малюнками з однієї Мелькіадесової книжки, він придумав собі мундир з маршальськими галунами та еполетами і почепив до пояса шаблюку з золотими китицями, що належала розстріляному капітанові. Він поставив обидві гармати обабіч в'їзду до міста, зодягнув у військову форму своїх колишніх учнів, які горіли завзяттям від його запальних закликів, озброїв їх і пустив марширувати вулицями, щоб створити у зайд враження про неприступність Макондо. Його хитрість виявилася палицею на два кінці: уряд справді майже десять місяців не насмілювався послати військо на штурм неприступного міста, та коли врешті-решт наважився, то кинув туди такі непомірно великі сили, що опір було зламано за півгодини. Від самого початку свого урядування Аркадіо виказав неабияку любов до декретів. Іноді він оголошував до чотирьох декретів на день, наказуючи все, що спливе на думку. Запровадив обов'язкову військову повинність з вісімнадцяти років, оголосив, що худоба, спіймана на вулиці після шостої години вечора, вважатиметься громадською власністю, зобов'язав літніх чоловіків носити на рукаві червону пов'язку. Ув'язнив падре Никанора в його будинку, заборонивши виходити під загрозою розстрілу, і дозволяв правити меси та бити в дзвони, тільки коли святкували нову перемогу лібералів. А щоб ніхто не взяв під сумнів серйозність його намірів, наказав, щоб загін солдатів постійно тренувався на міській площі, розстрілюючи опудало. Спершу ніхто не сприймав цього всерйоз. Зрештою ці солдати були тільки хлопчаки, школярі, що гралися в дорослих. Та якось уночі, коли Аркадіо зайшов до закладу Катаріно, трубач оркестру насмішив товариство, привітавши правителя сигналом фанфари. Аркадіо наказав розстріляти його за неповагу до властей. Тих, що насміли протестувати, він звелів забити в колодки й тримати в одній із класних кімнат на хлібі та воді. «Ти вбивця! — щоразу кричала йому Урсула, зачувши про його нове самоправство. — Коли Ауреліано дізнається про все, то розстріляє тебе, і я зрадію перша». Та все було намарне. Аркадіо й далі чимраз дужче загвинчував гайки своєї непотрібної жорстокості, перетворившися зрештою на найлютішого з правителів, яких будь-коли знало Макондо. «Тепер вони на своїй шкурі відчули різницю, — зауважив якось дон Аполінар Москоте. — Оце й є їхній ліберальний рай». Про ці слова донесли Аркадіо. На чолі солдатського патруля він узяв штурмом будинок дона Аполінара Москоте; меблі потрощили, дочок відшмагали, а самого колишнього корехідора поволокли до казарми. Зачувши таке, Урсула кинулася бігти через усе місто, волаючи з сорому й розлютовано вимахуючи просмоленою нагайкою, а коли увірвалася на подвір'я казарми, то Аркадіо саме зібрався особисто керувати розстрілом.