Сто років самотності (збірка)

Ліберали розпочнуть війну, — сказав Ауреліано.

Дон Аполінар навіть не відвів очей від доміно.

Якщо ти гадаєш, що через підміну бюлетенів, то не розпочнуть, — заперечив він. — Там залишено трохи рожевих, щоб не скаржилися.

Ауреліано усвідомив несприятливе становище опозиції і мовив:

Якби я був лібералом, то розпочав би війну тільки через оцю махінацію з папірцями.

Тесть подивився на нього поверх окулярів.

Ой, Ауреліано, — відказав він, — якби ти був лібералом, то ніколи не побачив би, як підмінюються папірці, хоч ти й мій зять.

Обурення в місті викликали не результати виборів, а підмова солдатів повернути відібрані ножі і мисливські рушниці. Жінки попросили Ауреліано домогтися через тестя повернення бодай кухонних ножів. Дон Аполінар Москоте пояснив йому під великим секретом, що солдати повезли з собою конфісковану зброю як речовий доказ підготовки лібералів до війни. Цинізм цієї заяви стривожив Ауреліано. Він нічого не відказав, та коли якось увечері Герінельдо Маркес і Маґніфіко Вісбаль, обговорюючи в колі друзів справу з кухонними ножами, спитали, хто він, ліберал чи консерватор, Ауреліано не вагався ні хвилини.

— Якщо неодмінно треба бути кимось, — відповів він, — то краще я буду лібералом, бо консерватори — шахраї.

Назавтра, на наполягання друзів, він зайшов на огляд до лікаря Аліріо Ноґери, скаржачись на болі в печінці. Він ще не знав, для чого потрібна ця брехня. Лікар Аліріо Ноґера прибув до Макондо кілька років перед тим із запасом піґулок без смаку й медичним девізом, що здавався всім досить непереконливим: «Клин клином вибивають». Насправді він тільки видавав себе за лікаря. Під невинною машкарою посереднього лікаря ховався терорист. Його високі ґамаші прикривали шрами на щиколотках — сліди від кайданів за п'ять років каторги. Коли Аліріо Ноґеру схопили після першого бунту федералістів, йому пощастило втекти на Кюрасао, перевдягшися в сутану — найненависнішу для нього одежу. Під кінець свого дуже довгого вигнання, натхнений радісними повідомленнями, що їх привозили на Кюрасао політичні емігранти, з'їжджаючись туди з усіх островів Карибського моря, він сів на контрабандистську шхуну й з'явився в Ріоачі з запасом пляшечок, наповнених пігулками з чистого цукру, та з власноручно підробленим дипломом Лейпцигського університету. В Ріоачі він аж заплакав від зневіри. Туманні передвиборчі надії охолодили запал федералістів, яких емігранти зображували як готовий вибухнути пороховий склад. Пригнічений своєю невдачею й мріючи тепер тільки про одне — знайти безпечне місце, де можна було б спокійно дожидати старості, цей псевдогомеопат залишився в Макондо. Він уже кілька років наймав вузеньку, захаращену порожніми пляшечками кімнатку в будинку біля міської площі й жив за рахунок безнадійних хворих: випробувавши всі засоби, вони шукали втіхи в піґулках із цукру. Поки дон Аполінар Москоте був суто декоративним представником влади, лікар не мав куди скерувати свої агітаторські нахили. Весь час він витрачав на мемуари та боротьбу з астмою. Близькі вибори стали для Ноґери провідною ниткою, що допомогла йому віднайти клубок підривної діяльності. Він налагодив зв'язки з міською молоддю, мало досвідченою в політиці, й розгорнув потаємну й уперту підбурювальну кампанію. Численні рожеві папірці, знайдені в урні й приписані доном Аполінаром Москоте властивому молоді легкодумству, були частиною задуму Ноґери: він наказав своїм учням проголосувати ними — нехай вони самі пересвідчаться, що вибори — це фарс. «Дієве тільки насильство», — переконував він. Більшість друзів Ауреліано була в захваті від ідеї ліквідації консервативного ладу, але вони не наважувались утаємничити приятеля в свої задуми, побоюючись не тільки його родинних зв'язків із корехідором, а й його замкнутої, відлюдькуватої вдачі. Крім того, було відомо, що Ауреліано за тестевою вказівкою голосував блакитним бюлетенем. Тож тільки проста випадковість відкрила його політичні симпатії і тільки чиста цікавість штовхнула його на цей безглуздий крок — піти до лікаря лікувати хворобу, якої в нього не було. В бруднючій, як свинарник, кімнаті, де все, аж до темних од пилу мережив павутини, пропахло камфорою, він уздрів якусь подобу перестарілої іґуани, чиї легені посвистували при диханні. Нічого не спитавши, лікар підвів Ауреліано до вікна й почав уважно розглядати зсередини його нижню повіку. «Не тут, — сказав Ауреліано, як і було йому рекомендовано. Потім, натиснувши пучками пальців на печінку, додав: — Мені болить ось тут — не дає спати». Тоді лікар Ноґера зачинив вікно, бо, мовляв, дуже пече сонце, і простими словами пояснив йому, чому обов'язок патріота — вбивати консерваторів. Кілька днів поспіль Ауреліано носив у кишеньці сорочки пляшечку. Щодві години він діставав її, висипав на долоню кульки, вкидав їх усі в рот і повільно розчиняв на язиці. Дон Аполінар Москоте жартував з його віри в гомеопатію, однак учасники змови розпізнавали в ньому свого. До змови було залучено майже всіх синів старожителів Макондо, хоч ніхто достеменно не відав, у чому власне полягають ті дії, що їх вони самі й замишляли. Проте коли лікар відкрив Ауреліано цю таємницю, той негайно вийшов із змови. Хоч він тоді й був переконаний у необхідності ліквідувати режим консерваторів, лікарів задум сповнив його жахом. Лікар Ноґера був фанатик індивідуального терору. Його задум полягав в узгодженому одночасному здійсненні великої кількості індивідуальних убивств, щоб отаким єдиним ударом державного масштабу знищити всіх урядових чиновників разом з їхніми родинами, а надто дітей чоловічої статі, звівши в такий спосіб зі світу саме насіння консерватизму. Дон Аполінар Москоте, його дружина й шестеро дочок, були, звісно, введені до списку.