Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Десь у тридцятих роках минулого століття до Радянського Союзу приїздив славетний європейський інтелектуал, естет, письменник і філософ, французький єврей Андре Жід. Більшовицька верхівка конче потребувала бодай якихось західних союзників, аби продемонструвати світу «величні досягнення у побудові соціалізму».
Із французьким інтелектуалом носилися, як дурень з писаною торбою, влаштовували для нього грандіозні спектаклі за відомим сценарієм «эх, хорошо в стране советской жить!» Його удостоїв кількагодинної бесіди сам вождь. І навіть терпляче вислухав абсолютно неприпустимі для розуміння справжнього ленінця поради створити уряд виключно з фахівців - професіоналів у своїх галузях - і відмінити судове покарання за гомосексуалізм.
Андре Жід повернувся до Європи і написав ту правду, яку він зумів роздивитися навіть через найстаранніший більшовицький камуфляж. Сталіна тіпало від люті. А тут іще товариш Молотов доповідає, що відомий німецький письменник Леон Фейхтвангер сам напрошується в гості. Сталіну це видалося підозрілим і він (на підсвідомості) ляпнув дослівно таке:
- А ми можемо бути певні, що цей єврей не виявиться другим Жидом?
Історію про Сталіна та європейських інтелектуалів розповів нам ще у шістдесятих роках покійний Сергій Шварцзойд - дивовижного таланту сценарист і художник. Попри свій талант, він усе життя не мав навіть даху над головою. Тому взимку жив на горищах, а влітку - в склепі на старому Куренівському цвинтарі. Його тезко, Сергій Параджанов, ще за життя проголошений генієм, часом визнавав, що він - ніщо в порівнянні з Шварцзойдом. Така от типова історія…
А ось іще одна його розповідь.
Десь на початку шістдесятих років минулого століття тодішній радянський лідер М.С.Хрущов з властивим йому запалом робив кілька справ одразу: боровся за мир, погрожував Америці стратегічними ракетами і Кузьчиною мамою, впроваджував кукурудзу вчив письменників писати книги, а художників малювати картини, режисерів - знімати кіно. А в якийсь момент з неймовірною і невмотивованою люттю накинувся на релігію. Такого погрому, як учинив Микита Сергійович, церква не знала навіть за сталінських часів. Щоправда, цього разу священиків і ченців не розстрілювали - і на тому спасибі. Але церков, мечетей та синагог було дозволено залишити з розрахунку одна на півмільйона чоловік населення.
Тож можна собі уявити здивування московської творчої інтелігенції, коли Хрущов на черговій ідеологічній накачці закликав майстрів пера, пензля і екрану вчитися… у єврея Ноя зі “Старого Заповіту”:
- Беріть із собою в мистецтво тільки чисте, як отой Ной, котрий узяв до ковчегу тільки сім пар чистих.
- Микито Сергійовичу, - раптом подав свій голос тоді ще молодий кінорежисер Марлен Хуцієв, - так Ной же не тільки чистих, він і нечистих узяв. І теж сім пар, аби було порівну.
- Не брав він ніяких нечистих!
- Брав!
- Не брав!
- А я кажу - брав.
І тут Хрущов, вочевидь, відчув, що подальша сварка потребує аргументів вагоміших, аніж “А я кажу!”, бо штурхонув під бік старенького Анастаса Мікояна, котрий сумирно мовчав і попивав мінералку:
- Анастас Іванович, це у тебе у Вірменії в горах був той ковчег. От ти і скажи цьому молодому нахабі: були там нечисті, чи ні?
В залі настала горезвісна гробова тиша. Бо, здається, всі, крім самого Микити Сергійовича збагнули, яку дурницю ляпнув радянський атеїст номер один. Мало того, що він поставив за приклад майстрам соцреалізму біблійний персонаж, та ще й - о, жах! - юдея. Але ж на додачу визнав, що історія щодо потопу з усіма наслідками - то свята правда, а не всілякі там попівські побрехеньки. Плюс до того, мимоволі вліз у світову політику, констатувавши, що гора Арарат, яка після 1920-го року відійшла до турецьких земель, насправді має належати Радянській Вірменії.
Реакція старого Мікояна викликала стогін заздрості у присутніх режисерів театру і кіно. Спочатку Анастас Іванович надзвичайно талановито вдав, що він похлинувся мінералкою. Довго заходився в кашлі, сипів, махав руками і витирав справжні сльози. Зібравшись з думками, він нарешті видав:
- Микито, ти про що? Нічого ж не було: ані ковчега, ані Ноя, ані потопу, ані нечистих… Ти ж сам казав, що це вигадка, опіум для народу.