Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне

Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:

Перше запитання до авторів: яке вони мають право, проживаючи в Києві, писати про Чорнобиль? Відповідь: стовідсоткове. Бо Лапікуриха походить з поважаних в тих краях старих родів Пащенків і Зайченків. Питання друге: чому автори, українці з діда-прадіда, багато років вивчали і досліджували такий своєрідний пласт життя єврейської общини в Україні як гумор єврейських містечок у так званій «смузі осілості»? Знову ж таки, в першу чергу, завдяки Чорнобилю, де разом з українцями та росіянами-старовірами жила у мирі і злагоді чимала єврейська община. З’ясувалося, що історії, почуті в дитинстві малою Наталкою від сусідів або розказані дідом і бабусею, вже стерлися з пам’яті навіть у самих євреїв (приклад - «хоробрий Янкель»). І нарешті - суттєве попередження. Так звані «єврейські анекдоти», котрі часто-густо й досі розповідаються в п’яних компаніях, вивішуються в Інтернеті і навіть видаються окремими книжечками не мають нічого спільного зі справжнім, непідробним гумором древнього народу, котрий упродовж століть жив на українських землях і створив вищезгадану і, на превеликий жаль, вже не існуючу культуру єврейських містечок.
1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 69
Перейти на страницу:

Мсьє Загурському не поталанило стосовно слави. Його ім’я залишилося тільки на сторінках оповідань його учня - найбездарнішого щодо музики, але найталановитішого як майстра слова - Ісаака Бабеля. Столярському ж пощастило більше, бо він навіть втрапив до Великої Радянської Енциклопедії. А за кілька років до смерті старенького Петра Соломоновича удостоїли звання народного артиста УРСР і навіть присвоїли його ім’я одеській музичній школі. Врахуйте, за життя! Остання обставина хоча й тішила самолюбство старого єврея, проте, водночас, і добряче бентежила. Звідси й відома з тих часів оповістка.

Якийсь приїжджий, здибавши на одеській вулиці літнього єврея, питає у нього, як пройти на Дерибасівську. Петро Соломонович Столярський - бо це був він - одразу відповідає:

- Ото йдіть прямо і нікуди не звертайте. А як дійдете до школи імені мене, то тут вам буде Дерибасівська.

Як кажуть наші діти, повний абзац!…

На початку двадцятого століття за влучним висловом вищезгаданого Ісаака Бабеля одеський народ охопило безумство вчити своїх діток музиці. Бажано - з якомога меншого віку. Мсьє Загурський, наприклад, старших за п’ять років до своєї школи не брав. Звідси анекдот.

Знервована молода єврейка притягає до психіатра свого маленького сина.

- Доктор! Подивіться, що з моєю дитиною!

- А що з дитиною?…

- Як? Йому вже три з половиною роки, а він ще не вміє грати на скрипці!

І ще одна легендарна історія про особливості почуття гумору у славетних єврейських музикантів. Десь у середині шістдесятих років двадцятого століття наш земляк, колишній одесит, син одеського вчителя музики Святослав Теофілович Ріхтер одержав у Москві аж п’ятикімнатну квартиру. Подія на ті часи взагалі неймовірна. Але мав же хоч один із символів радянського мистецтва жити не в комуналці чи тісній «хрущобці». Тим більше, що високі іноземні гості відверто напрошувалися подивитися, які житлові умови у вищезгаданого символу.

Святослав Ріхтер був людиною, як то кажуть, не від світу цього. Його цікавила тільки музика, а все решта для нього не існувало. Тому чиновникам з міністерства культури довелося відритим текстом пояснювати геніальному піаністу, що на новосілля слід обов’язково запросити товаришку Фурцеву, тодішню керівничку всією радянською культурою.

Новосілля проходило чудово. Святослав Теофілович грав для високої гості своїх улюблених авторів. Товаришка Фурцева вдало імітувала захоплення і розуміння. Та от в якийсь момент Ріхтер вигукнув:

- Катерино Олександрівно, я вас прошу, побудьте ще трохи! Зараз я видзвоню Ростроповича і ми вам разом пограємо…

Унікальність цього дуету годі було й уявити. Найбагатші люди світу могли тільки мріяти послухати гру цих двох гігантів одночасно. А тут - Ростропович і Ріхтер мали б грати для неї одної!

Проте, товаришка міністр замість зрадіти жахнулася:

- Та ви що! Ростропович? Ні в якому разі! Я навіть на його концерти не ходжу.

Здивуванню Ріхтера не було меж:

- А чого це раптом?

- Як? - здивувалася в свою чергу Катерина Олександрівна. - Ви хіба не чули? У нього ж на дачі Солженіцин живе.

Пояснення спеціально для молодих читачів: Олександр Солженіцин, радянський письменник, лауреат Нобелівської премії, був на той момент офіційно позбавлений усього - від членства в Спілці письменників СРСР до казенної квартири. В ЦК КПРС вирішувалося питання, що з ним робити далі: посадити чи вислати за кордон. І отоді Мстислав Ростропович без зайвих коментарів прихистив у себе опального письменника.

- А чому він на дачі живе? У нього що - квартири немає?… Послухайте, Катерино Олександрівно, я придумав! Передайте Солженіцину, хай він перебирається до мене. У мене ж тепер п’ять кімнат - є де жити.

«Швидка допомога» прибула вчасно і порятувала для радянського суспільства члена ЦК КПРС, міністра культури СРСР Фурцеву К.О.

* * *

Ще один наш земляк, класик радянської російської літератури Михайло Аркадійович Свєтлов усе життя старанно приховував своє єврейське походження. (Мають же бути у великих людей маленькі слабкості). Всі це знали, проте, робили вигляд, що вірять, нібито він від народження росіянин Свєтлов, а не Мойше Штейкман з Єлисаветграду.

1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 69
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)