Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Серия: Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Переважна більшість поезій та поем, надрукованих у цьому томі, дійшли до нас в автографах. Це, зокрема, малесенькі так звані захалявні зошити, зібрані поетом докупи та свого часу гарно оправлені М. Лазаревським як одна рукописна збірка і відомі в нашому літературознавстві під умовною назвою «Мала книжка». В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається й інший, дуже цінний рукописний збірник — «Більша книжка», що являє собою начисто переписані твори поета.
Обидва ці збірники Шевченкових автографів Видавництво АН УРСР 1963 р. опублікувало фототипічним способом.
Збереглися й автографи окремих поезій, написаних у 1847–1861 рр.
О скорб моя, моя печаль!
Чи ти минеш коли? Чи псами
Царі з міністрами-рабами
Тебе, о люту, зацькують!
Не зацькують. А люде тихо
Без всякого лихого лиха
Царя до ката поведуть.
20 октября [1860,
С.-Петербург]
«І тут, і всюди — скрізь погано…»
І тут, і всюди — скрізь погано.
Душа убога встала рано,
Напряла мало та й лягла
Одпочивать собі, небога.
А воля душу стерегла.
«Прокинься, — каже. — Плач, убога!
Не зійде сонце. Тьма і тьма!
І правди па землі нема!»
Ледача воля одурила
Маленьку душу. Сонце йде
І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі…
І буде правда на землі.
30 октября [1860,
С.-Петербург]
«О люди! люди небораки…»
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
Вночі і ожеледь, і мряка,
І сніг, і холод. І Нева
Тихесенько кудась несла
Тоненьку кригу попід мостом.
А я, отож таки вночі,
Іду та кашляю йдучи.
Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задрипані дівчата[219],
А дід (сердешний інвалід)
За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє
Чужу худобу. Де ж той світ?!
І де та правда?! Горе! Горе!
Ненагодованих і голих
Женуть (последний долг отдать),
Женуть до матері байстрят[220]
Дівчаточок, як ту отару.
Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
З ноября [1860,
С.-Петербург]
«Якби з ким сісти хліба з’їсти…»
Якби з ким сісти хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі…
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або… Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люде так собі пожнуть
І скажуть: «Десь його убито,
Сердешного, на чужині…»
О горе, горенько мені!
4 ноября [1860,
С.-Петербург]
«І день іде, і ніч іде…»
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
5 ноября [1860,
С.-Петербург]
«Тече вода з-під явора…»
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати.
7 ноября [1860,
С.-Петербург]
«Якось-то йдучи уночі…»
Якось-то йдучи уночі
Понад Невою… Та, йдучи,
Міркую сам-таки з собою:
«Якби-то, — думаю, — якби
Не похилилися раби…
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат!
Була б сестра, і був би брат,
А то… нема тепер нічого…
Ні бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі[221]
Хортів годуємо та плачем».
Отак-то я собі вночі,
Понад Невою ідучи,
Гарненько думав. І не бачу,
Що з того боку, мов із ями,
Очима лупа кошеня —
А то два ліхтаря горять
Коло апостольської брами [222].
Я схаменувся, осінивсь
Святим хрестом і тричі плюнув
Та й знову думать заходивсь
Про те ж таки, що й перше думав.
13 ноября [1860,
С.-Петербург]
«Бували войни й військовії свари…»
Бували войни й військовії свари:
Галагани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї[223];
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало,
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть — і тлять старого дуба…
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири,
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира[224],
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, — будяки
Та кропива — а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гній — і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося богу
І небагатії, невбогі.
26 ноября [1860,
С.-Петербург]
Н. Т.[225]
Великомученице кумо!
Дурна єси та нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим цвітом, процвіла
І раю красного не зріла,
Не бачила, бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була єси, незряща,
Недвига серцем; спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло,
І процвітало, і на небо
Хвалу творителю несло.
А ти, кумасю, спала, спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала, ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася гріха
Прелюбодійного. А сила
Сатурнова іде та йде,
І гріх той праведний плете,
У сиві коси заплітає;
А ти ніби недобачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матер божію гнівиш
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо, пробудись
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу славу
Та щирим серцем, нелукаво
Хоть раз, сердего, соблуди!
2 декабря [1860,
С.-Петербург]
«Зійшлись, побрались, поєднались…»
Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
Гайок, садочок розвели
Кругом хатини. І лишались,
Неначе князі. Діти грались,
Росли собі та виростали…
219
Ідуть задрипані дівчата — вихованки дитячих притулків.
220
Женуть до матері байстрят — Вірш написаний під враженням сцени, яку поет спостерігав під час похорону Олександри Федорівни; «отдать последний долг» вигнали і дівчаток з дитячих притулків, патроном яких була померла цариця.
221
Доїжджачі — панські слуги, на обов’язку яких було вигодовувати мисливських собак і водити їх на полювання. Шевченко мав тут на увазі панів, які підтримували політику царизму.
222
Апостольська брама — брама коло церкви Петра і Павла в Петропавловській фортеці на острові посеред Неви.
223
Галагани — давній рід українських козацьких старшин. За часів Шевченка були багатими поміщиками-кріпосниками. З Григорієм Галаганом поет був особисто знайомий.
Киселі — давній український шляхетський рід. Адам Кисіль під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648–1654), зрадивши народ, був на службі в польського короля.
Кочубеї — давній рід українських старшин, поміщиків-кріпосників, що походив від татарина Кучук-бея. З офіцером князем П. Кочубеєм поет був особисто знайомий. Нагаями поет іменує Кочубеїв, щоб підкреслити їх татарське походження.
224
Роздавить вашого кумира… — тобто царя Олександра II.
225
Надія Василівна Тарновська, знайома Шевченка з 1843 р.; сестра поміщика В. В. Тарновського, власника маєтку в с. Потоки на Київщині.