Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Серия: Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Переважна більшість поезій та поем, надрукованих у цьому томі, дійшли до нас в автографах. Це, зокрема, малесенькі так звані захалявні зошити, зібрані поетом докупи та свого часу гарно оправлені М. Лазаревським як одна рукописна збірка і відомі в нашому літературознавстві під умовною назвою «Мала книжка». В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається й інший, дуже цінний рукописний збірник — «Більша книжка», що являє собою начисто переписані твори поета.
Обидва ці збірники Шевченкових автографів Видавництво АН УРСР 1963 р. опублікувало фототипічним способом.
Збереглися й автографи окремих поезій, написаних у 1847–1861 рр.
Розтлєнноє, а слово нове
Меж людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської…»
25 декабря 1859,
[С.Петербург]
«Дівча любе, чорнобриве…»
Дівча любе, чорнобриве
Несло з льоху пиво.
А я глянув, подивився
Та аж похилився…
Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить?..
Боже сильний! Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.
[15 січня 1860,
С.-Петербург]
«Ой діброво — темний гаю…»
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік… Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом,—
Аж сам собі дивується
На свою діброву…
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою,—
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.
15 січня 1860,
СПб.
ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ
Наїхали старости
Й молодик за ними:
Вони собі пішли в хату
З батьком розмовляти;
А я в його, молодого,
В того чорнобривця,
Беру коня, та й нічого —
Веду до криниці.
Кінь утомлений, копита
Розкуті, розбиті,
Сіделечко мережане
Зопсуте, невкрите.
«Скажи, коню, до кого це
Ви так нагло гнались?»
«До якоїсь чорнобривки
Всю ніч майнували».
«Чи ти ж, коню, будеш пити
3 нашої криниці?
Чи буде та чорнобривка
Сей рік молодиця?»
4 мая 1860,
СПб.
МОЛИТВА
Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри[190]
І пута кутії пошли.
Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
24 мая 1860, СПб.
Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй.
Трудящим людям, всеблагий,
На їх окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої,
Щоб чистоту їх соблюли.
Мені ж, о господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли!
25 мая [1860,
С.-Петербург]
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
27 мая [1860,
С.-Петербург]
«Колись-то ще, во время оно…»
Колись-то ще, во время оно,
Помпілій Нума[191] римський цар,
Тихенький, кроткий государ,
Втомившись, пишучи закони,
Пішов любенько погулять
І одпочить. Та, спочивавши,
Додумать, як би то скувать
Кайдани на римлян. І, взявши
Гнучкий одноліток лози,
Каблучку заходивсь плести,
На шию б то. Коли погляне,
У холодочку під платаном
Дівча заквітчанеє спить…
Дріадам[192] нічого робить
Перед такою красотою,
Перед богинею такою!
Сама Егерія[193] в гаю,
Кленучи доленьку свою,
Повісилась. А мудрий Нума
І на дівча, і на цвіти
Дивується собі і дума:
«Який би ретязь[194] ще сплести?»
28 мая [1860],
С.-Петербург.
«Тим неситим очам…»
Тим неситим очам,
Земним богам-царям,
І плуги, й кораблі,
І всі добра землі,
І хвалебні псалми
Тим дрібненьким богам.
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать
Роботящим рукам.
Добросердим-малим,
Тихолюбцям-святим,
Творче неба й землі!
Долгоденствіє їм
На сім світі; на тім…
Рай небесиий пошли.
Все на світі — не нам,
Все богам, тим царям!
І плуги, й кораблі,
І всі добра землі,
Моя любо!.. а нам —
Нам любов меж людьми.
31 мая [1860],
СПб.
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ
В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
«Полечу, — каже, — зигзицею[195],
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі[196]. І на тілі
На княжім білім, помарнілім
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани…»
І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
«Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо[197] моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Не мало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий… Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав».
Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна
І каже: «Дужий і старий.
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана,
Носив єси на байдаках
На половчан, на Кобяка[198]
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю [199] преславний
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала,—
Сльозами моря не долить».
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: «Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям, і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя, і дружину.
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи…
Загинув ладо… Я загину!»
4 іюня [1860],
СПб.
В Путивлі-граді вранці-рано
Сумує, плаче Ярославна.
«Полечу, — рече, — зозулею,
Понад Дунаєм полечу!
190
Дукачі і таляри. — Дукач (дукат) — старовинна золота монета, що карбувалася в багатьох європейських країнах. Таляр — старовинна німецька срібна монета.
191
Помпілій Нума — другий після Ромула легендарний римський цар. Під Помпілієм Нумою Шевченко розуміє царя Олександра II, висміює його «ліберальне реформаторство».
192
Дріади — за греко-римською міфологією, лісові німфи, тобто другорядні богині, покровительки дерев. Вони нібито народжувались разом з деревом, жили в його листі і помирали тоді, як і дерево.
193
Егерія — німфа, що нібито була дружиною і порадницею Нуми Помпілія.
194
Ретязь — (церк. — слов.) — ланцюг.
195
Зигзиця — зозуля.
196
Каяла — річка, на якій відбувся 1185 р. нещасливий для Ігоревого війська бій зі степовими кочовиками-половцями. Є різні припущення щодо того, як тепер ця річка називається (р. Кальміус, р. Макатиха тощо).
197
Ладо — чоловік, подружжя, дружина.
198
Кобяк — половецький хан, захоплений у полон під час походу 1183 р. об’єднаного руського війська на чолі з київським князем Святославом Всеволодовичем.
199
Словутицю (Славутичу) — син слави, один з епітетів, який поєднували з Дніпром у старослов’янській поезії.