Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Серия: Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Переважна більшість поезій та поем, надрукованих у цьому томі, дійшли до нас в автографах. Це, зокрема, малесенькі так звані захалявні зошити, зібрані поетом докупи та свого часу гарно оправлені М. Лазаревським як одна рукописна збірка і відомі в нашому літературознавстві під умовною назвою «Мала книжка». В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається й інший, дуже цінний рукописний збірник — «Більша книжка», що являє собою начисто переписані твори поета.
Обидва ці збірники Шевченкових автографів Видавництво АН УРСР 1963 р. опублікувало фототипічним способом.
Збереглися й автографи окремих поезій, написаних у 1847–1861 рр.
І в Січ завертають,
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло, злото
І свічі забрали
У Покрові; як козаки
Вночі утікали
І на тихому Дунаю
Новим кошем стали;
Як цариця по Києву
З Нечосом ходила…
І Межигорського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла[153],
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
І як степи запорозькі
Тоді поділили
І панам, на Україні,
Люд закріпостили.
Як Кирило[154] з старшинами
Пудром осипались
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Отак, тату! Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого того в світі
Не бачу й не знаю…
Ляхи були, усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі і світ божий
В путо закували.
Отаке-то! Тяжко, тату,
Із своєї хати
До турчина поганого
В сусіди прохатись.
Тепер, кажуть, в Слободзеї
Останки збирає
Головатий та на Кубань
Хлопців підмовляє [155].
Нехай йому бог поможе!
А що з того буде,
Святий знає: почуємо,
Що розкажуть люде».
Отак вони що день божий
Удвох розмовляли
До півночі, а Ярина
Господарювала
Та святих отих благала…
Таки ж ублагала:
На всеїдній у неділю
Вона спарувалась
З сліпим своїм. Такеє-то
Скоїлось на світі,
Мої любі дівчаточка,
Рожевії квіти.
Такеє-то. Одружились
Мої молодії.
Може, воно й не до ладу,
Та що маю діять,
Коли таке сподіялось;
Рік уже минає,
Уже й другий. З дружиною
Ярина гуляє
По садочку. Старий батько
Сидить коло хати
Та вчить внука-пузанчика
Чолом оддавати.
[1845, с. Мар’їнське— 1858, не пізніше квітня
1859, С.-Петербург]
«Ой по горі роман цвіте…»
Федору Івановичу Черненку [156]
На пам'ять 22 сентября 1859 року
Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
«Де та доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?»
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини, в чужій хаті,
У рушничку та в хустині
Захована в новій скрині.
Лихвин,
7 іюня [1859]
«Ой маю, маю я оченята…»
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята…
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
10 іюня [1859],
Пирятин
СЕСТРІ[157]
Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі стоїть,
Неначе дівчина, хатина,
Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в раї, спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається — виринає
З-за хвилі човен, доплива…
І в хвилі човен порина.
«Мій братику! моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти…
На панщині, а я в неволі!..[158]
Отак нам довелося йти
Ще змалечку колючу ниву!
Молися, сестро! будем живі,
То бог поможе перейти.
20 іюля [1859],
Черкаси
«Колись дурною головою…»
Колись дурною головою
Я думав: «Горенько зо мною!
Як доведеться в світі жить?
Людей і господа хвалить?
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить,
Умерти й сліду не покинуть
На обікраденій землі…
О горе! горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!»
21 іюля [1859],
Черкаси
«Якби то ти, Богдане п’яний…»
Якби то ти, Богдане п’яний[159],
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подививсь!
Упився б! Здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
18 августа [1859],
в Переяславі
«Во Іудеї во дні они…»
Во Іудеї во дні они
Во время Ірода царя,
Кругом Сіона й на Сіоні [160]
Романські п’яні легіони
Паскудились. А у царя,
У Ірода-таки самого,
І у порогу, й за порогом
Стояли ліктори, а цар…
Самодержавний государ!
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той йому па те, на се…
Хоч півдинарія позичив;
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає.
І п’яний Ірод знову п’є!
Як ось, не в самім Назареті,
А у якомусь у вертепі
Марія сина привела
І в Віфлеєм з малим пішла…
Біжить поштар із Віфлеєма
І каже: «Царю! так і так!
Зіновать [161], кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте плем’я
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не піднялось!»
«Так що ж, — промовив Ірод п'яний,—
По всьому царству постинать
Малих дітей; а то, погані,
Нам не дадуть доцарювать».
Поштар, нівроку, був підпилий,
Оддав сенатові приказ,
Щоб тілько в Віфлеємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий,
Од п’яного царя-владики! [162]
Од гіршого ж тебе спасла
Твоя преправедная мати.
Та де ж нам тую матір взяти
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі…
Онуча, сміття з помела
Єго величества. Та й годі.
24 октября [1859],
С.-Петербург
МАРІЯ
Радуйся, ты-бо обновила
153
І Межигорського Спаса вночі запалила. — Під час подорожі до Криму (1787) Катерина II, супроводжувана тогочасним державним діячем і своїм фаворитом Г. Потьомкіним, який 1770 р. вписався до запорозького коша під прізвиськом Нечос, спинилася в Києві. Вночі напередодні виїзду Катерини II з Києва в Межигірському монастирі (поблизу Києва) сталася пожежа. Поширилися чутки, що монастир спалено з наказу цариці (історичними матеріалами це не підтверджується). Народні перекази про це Шевченко чув, очевидно, під час відвідання Межигірського монастиря у червні 1843 Р.
І по Дніпру у золотій галері гуляла… — Від Києва до Криму Катерина II їхала Дніпром.
154
Кирило — останній гетьман (1750–1764) України Кирило Розумовський.
155
Тепер, кажуть, в Слободзеї останки збирає Головатий та на Кубань хлопців підмовляє. — Після російсько-турецької війни 1787–1791 рр., в якій колишні запорожці на чолі з А. Головатим відзначилися в ряді боїв, у селі Слободзся на лівому березі Дністра утворено перший кіш Чорноморського козацького війська. Згодом з ініціативи А. Головатого це Чорноморське козацьке військо переселилося на Кубань.
156
Черненко, Федір Іванович — один із знайомих Шевченка ще з 40-х років, інженер, член петербурзької української «Громади». Після повернення із заслання вони знову зустрілися. Очевидно, на згадку про той день поет і присвятив йому вірш.
157
Сестра — Ярина Григорівна Шевченко, за чоловіком — Бойко, рідна сестра поета, молодша на два роки, вірна товаришка його дитячих літ. Доля її, кріпачки та ще й за чоловіком-п’яницею, була дуже тяжка.
158
А я в неволі!.. — Влітку 1859 р. Шевченко знову приїхав на Україну, відвідав своїх рідних та знайомих, мав намір купити ділянку землі, побудувати хату і поселитися поблизу Канева, там, де зараз його могила. Та за доносом поета було заарештовано — він знову опинився в неволі.
159
Вірш написаний 18 серпня 1859 р. в Переяславі, куди Шевченко прибув після закінчення у Києві слідства у зв’язку з його арештом. Це було одразу ж після храмового свята в Переяславському соборі, де Богдан Хмельницький присягав на вірність цареві Олексію Михайловичу. Загальний настрій твору пояснюється кричущими фактами соціального й національного гноблення українського народу царським урядом і поміщицтвом, які поет спостерігав, подорожуючи по містах, селах і поміщицьких маєтках України влітку 1859 р. У своїй палкій ненависті до царизму й кріпосництва Шевченко не міг повністю оцінити прогресивне значення діяльності Богдана Хмельницького, присяга якого цареві мала, на його погляд, лише негативні наслідки.
160
Сіон — гора в Ізраїлі, точніше — в Палестині.
161
Зіновать — рокитник. Можливо, Шевченко називав так дерезу. Тут — у значенні бур’ян.
162
Од п’яного царя-владики! — Шевченко мав тут на увазі Олександра II.