Понеділок починається в суботу
- Автор: Стругацкий Аркадий Натанович, Стругацкий Борис Натанович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Богдан
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Понеділок починається в суботу». Краткое содержание книги:
— Вибачте, — ввічливо запитав Едик, — і всі її потреби будуть матеріальними?
— Ну звичайно ж! — вигукнув Вибігалло. — Духовні потреби розвинуться у відповідності! Я вже зазначав, що чим більше матеріальних потреб, тим різноманітніші будуть духовні потреби. Це буде велет духу і корифей!
Я оглянув присутніх. Багато хто був ошелешений. Кореспонденти відчайдушно писали. Деякі, як я помітив, із дивним виразом переводили погляд з автоклава на кадавра, котрий безупинно ковтав, і назад. Стелла, припавши чолом до мого плеча, схлипувала і шепотіла: «Піду я звідси, не можу, піду…»Я, здається, теж починав розуміти, чого побоювався Ойра-Ойра. Мені уявилась величезна розверста паща, в яку, кинуті магічною силою, сиплються тварини, люди, міста, континенти, планети і сонця…
— Амвросію Амбруазовичу, — сказав ОйраОйра. — А може, універсальний споживач створити камінь, який навіть при найсильнішому бажанні не зуміє підняти?
Вибігалло задумався, але тільки на секунду.
— Це не є матпотреба, — відповів він. — Де є примха. Не для того я створював своїх дублів, щоб вони, значиться, капризували.
— Примха теж може бути потребою, — заперечив Ойра-Ойра.
— Не будемо займатися схоластикою і казуїстикою, — запропонував Вибігалло. — І не будемо проводити церковно-містичних аналогій.
— Не будемо, — погодився Ойра-Ойра.
Б. Питомник сердито поглянув на нього і знову звернувся до Вибігалли:
— А коли і де відбуватиметься демонстрація універсальної моделі, Амвросію Амбруазовичу?
— Відповідь, — сказав Вибігалло. — Демонстрація відбуватиметься тут, у цій моїй лабораторії. Про момент преса буде сповіщена додатково.
— Але це буде найближчими днями?
— Є думка, що це буде найближчими годинами. Тож товаришам пресі найкраще залишитися і зачекати.
У цю мить дублі Федора Симеоновича та Крістобаля Хозевича, немов за командою, повернулись і вийшли. Ойра-Ойра сказав:
— Вам не здається, Амвросію Амбруазовичу, що таку демонстрацію проводити у приміщенні, та ще й в центрі міста, небезпечно?
— Нам побоюватись нічого, — вагомо сказав Вибігалло. — Нехай наші вороги, це-во, побоюються.
— Пам’ятаєте, я казав вам, що можлива…
— Ви, товаришу Ойра-Ойра, недостатньо, значиться, підкуті. Відрізняти треба, товаришу Ойра-Ойра, можливість від дійсності, випадковість від необхідності, теорію від практики і взагалі…
— Все-таки, може, на полігоні…
— Я випробовую не бомбу, — зверхньо сказав Вибігалло. — Я випробовую модель ідеальної людини. Які будуть ще запитання?
Якийсь розумник з відділу Абсолютного Знання взявся розпитувати про режим роботи автоклава. Вибігалло з охотою пустився у пояснення. Похмурі лаборанти збирали свою техніку вдоволення духпотреб. Кадавр жер. Чорна пара на ньому потріскувала, розповзаючись по швах. Ойра-Ойра вивчаюче дивився на нього. Потім він раптом голосно сказав:
— Є пропозиція. Всім, особисто не зацікавленим потрібно негайно залишити приміщення.
Усі обернулися до нього.
— Зараз тут буде дуже брудно, — пояснив він. — До неможливості брудно.
— Це провокація, — з гідністю сказав Вибігалло.
Роман, схопивши мене за рукав, потягнув до дверей. Я потягнув за собою Стеллу. Услід за нами потяглась решта глядачів. Романові в інституті вірили, Вибігаллі — ні. В лабораторії зі сторонніх залишилися тільки кореспонденти, а ми з’юрмилися у коридорі.
— У чому річ? — запитували у Романа. — Що буде? Чому брудно?
— Зараз він вибухне, — відповідав Роман, не зводячи очей із дверей.
— Хто вибухне? Вибігалло?
— Кореспондентів шкода, — сказав Едик. — Слухай, Сашко, душ у нас сьогодні працює?
Двері лабораторії відчинились, і звідти вийшли два лаборанти, волочучи чан з порожніми відрами. Третій лаборант, боязко озираючись, метушився навкруги і бурмотів: «Давайте, хлопці, давайте я допоможу, важко ж…»
— Двері зачиніть, — порадив Роман.
Метушливий лаборант поквапно зачинив двері та підійшов до нас, витягуючи сигарети. Очі в нього були круглі та бігали.
— Ну, зараз буде… — сказав він. — Проникливий дурень, я йому підморгував… Як він жере!.. Здуріти можна, як він жере…
— Зараз двадцять п’ять хвилин на третю… — почав Роман.
У цю мить пролунав вибух. Задзеленчали розбиті шиби. Двері лабораторії крекнули та зірвалися з петель. В утворену щілину винесло фотоапарат і чиюсь краватку. Ми шарахнулися. Стелла знову вискнула.