Вогнем i мечем. Том другий
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-743-8
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
— Годі! — крикнув, раптово підвівшись, пан Міхал. — Я тебе заарештую, зраднику!
— Це ж за яким таким правом? — поцікавився отаман, гордо підводячи голову.
— Бо ти бунтівник, ворог Речі Посполитої, і шпигувати сюди приїхав!
— А ти, добродію, що за один?
— О! Відрекомендовуватися тобі я не буду, все одно ти від мене нікуди не дінешся!
— Побачимо! — відрізав Богун. — А відрекомендовуватися і я б не став тобі, добродію, якби ти мене як рицар на герць викликав, та оскільки ти арештом погрожуєш, то я тобі скажу: ось лист, який я від гетьмана запорозького до королевича Казимира везу, але, не заставши його в Непоренті, у Заборів до нього їду. Ну, як тепер ти мене заарештуєш?
Сказавши це, Богун глянув на Володийовського гордовито і глумливо, а пан Міхал дуже збентежився, ніби гончак, котрий відчув, що не може наздогнати звіра, і, не знаючи, як учинити, кинув запитливий погляд на Заглобу. Настала важка хвилина мовчання.
— Так! — озвався Заглоба. — Нема ради! Раз ти посланець, заарештувати ми тебе не можемо, але шаблею перед носом у цього рицаря махати не раджу, бо якось ти від нього уже втікав, аж п’яти блищали.
Богунове обличчя спаленіло: саме цієї миті він упізнав Володийовського. Від сорому й ураженої гордості скипіла кров у безстрашного отамана. Згадка про втечу з хутора пекла його вогнем. Це була єдина не змита пляма на його молодецькій славі, якою він дорожив над усе, навіть більше за життя.
А невблаганний Заглоба спокійнісінько собі вів далі:
— Ти й шароварів тоді ледве не загубив, добре, що рицар цей тебе пожалів і живим відпустив. Тьху, милостивий молодче! У тебе не тільки личко дівоче, а й душа теж. Ти був хоробрий зі старою княгинею і хлопчиною-князем, а від рицаря накивав п’ятами! Тобі листи возити і дівчат викрадати, а не воювати! Богом присягаю, що на власні очі бачив, як ти мало без шароварів не зостався. Тьху, тьху! Як же нам із тобою битися, коли ти папірцем затуляєшся? Туману в очі тільки й умієш напускати, милостивий молодчику!.. Хмель добрий вояк, Кривоніс теж, але й волоцюг у вас чимало серед козаків.
Богун зненацька рвонувся до пана Заглоби, а той так само хутко сховався за пана Володийовського, отож двоє молодих рицарів опинилися віч-на-віч.
— Не зі страху я від тебе тікав, добродію, а щоб людей урятувати! — мовив Богун.
— Не знаю, через які причини, але знаю, що тікав, — відповів пан Міхал.
— Я всюди ладен із вашою милостю битися, хоч і зараз тут.
— Викликаєш мене? — спитав, примружившись, Володийовський.
— Ти заплямував мою молодецьку славу, ти перед людьми мене зганьбив! Хочу твоєї крові!
— Я згоден, — відповів Володийовський.
— Volenti non fit iniura[35], — додав Заглоба. — Але хто ж листа королевичу доставить?
— Нехай у вас голова за це не болить, це моя справа!
— Тоді бийтеся, як нема іншої ради, — мовив Заглоба. — Але якщо тобі пощастить, добродію отамане, з оцим кавалером, знай: я другим битимусь. А тепер вийдемо, пане Міхале, у двір, я тобі щось пильне скажу.
Двоє приятелів вийшли і відгукали Кушеля, що стояв під вікном ванькира, після чого Заглоба сказав:
— Милостиві панове, кепські наші справи. Він і справді везе листа до королевича, уб’ємо ми його — доведеться відповідати. Пам’ятайте: карний суд шляхти propter securitatum[36] засідає за дві милі від виборчого поля, а він усе-таки quasi[37] посол! Справа не легка! Доведеться потім ховатися, хіба що князь захистить — інакше нам не минути лиха. А відпустити його — ще гірше. Це єдина нагода визволити нашу небогу. Якщо його вколошкаємо, легше її знайдемо. Певно, сам Бог хоче їй і Скшетуському допомогти, от що! Радьте ж, милостиві панове, що робити?
— Невже ти, добродію, нічого хитрого не придумаєш? — спитав Кушель.
— Я свого домігся — він перший нас викликав. А тепер потрібні свідки, чужі люди. Як на мене, слід дочекатися Харлампа. Беру на себе переконати його поступитися чергою і при потребі засвідчити, що Богун нас сам викликав, а ми змушені були захищатися. Та й від отамана було б добре вивідати, де він дівчину сховав. Якщо на нього чекає загибель, навіщо вона йому? Може, скаже, якщо вблагати його? А не скаже, то й так ліпше, аби живим не лишився. Все треба робити передбачливо й розважливо. У мене голова як не лусне, милостиві панове.
— Хто ж із ним битиметься? — поцікавився Кушель.
35
Тому, хто дав згоду, хай не буде нічого лихого (лат.).
36
Задля безпеки (лат.).
37
Нібито (лат.).