Вогнем i мечем. Том другий

— Сьогодні я не можу битися, але даю слово рицаря, — мовив пан Міхал, — що через три-чотири дні, як тільки впораюся зі службовими справами, вийду, куди схочете. А якщо вас, добродії, не вдовольнить моя обіцянка, я накажу по вас стріляти, бо думатиму, що не зі шляхтичами й жовнірами, а з розбійниками маю справу. Вибирайте, чорти б вас узяли, бо я не маю часу тут із вами розводитися!

Почувши ці слова, драгуни з його ескорту враз навели на напасників дула мушкетів, і рух цей, як і рішуче слово пана Міхала, очевидно, справили враження на товаришів пана Харлампа.

— Ну вже дай попуст, — казали вони йому, сам жовнір, знаєш, що таке служба, а сатисфакцію дістанеш, будь певен, хлопець не з полохливих, як і всі у руських хоругвах… Угамуйся, поки просимо тебе.

Пан Харламп іще трохи пошарпався, але зрештою зміркував, що або товаришів своїх розгніває, або на нерівну боротьбу із драгунами наразить, тому, звернувшись до Во— лодийовського, сказав:

— То даєш слово, що вийдеш на герць?

— Я сам тебе знайду, хоч би за те, що двічі про те саме питаєш… Через три дні я до твоїх послуг: сьогодні у нас середа, отже, в суботу після обіду, о другій… Вибирай місце.

— Тут у Бабицях гостей до смутку, — сказав Харламп, — коли б не трапились якісь impedimenta[32] Нехай краще поряд, у Липкові — там спокійніше і мені недалечко, ми у Бабицях квартируємо.

— А ваших милостей буде стільки ж, як сьогодні? — передбачливо поцікавився Заглоба.

— Ні, навіщо! — відповів Харламп. — Я приїду тільки з панами Селицькими, своїми родичами… Та й ви, добродії, spero[33], прибудете без драгунів.

— Може, це у вас на поєдинок приїздять у супроводі військової охорони, — відповів пан Міхал, — а у нас так не заведено.

— Тоді через три дні, у суботу, в Липкові? — сказав наостанку Харламп. — Зустрінемося біля корчми, а тепер — із Богом!

— Із Богом! — відповіли Володийовський і Заглоба.

І супротивники мирно роз’їхалися.

Пан Міхал був щасливий від прийдешньої забави і обіцяв собі, що утне вуса литвинові й подарує їх панові Лонгіну. Тож він їхав до Заборова у чудовому настрої. У Заборові він застав королевича Казимира, котрий приїхав туди на лови, та лише здалеку бачив майбутнього монарха, бо поспішав. За два дні він упорався з усіма справами, оглянув коней, розплатився із паном Тшасковським, повернувся до Варшави і точнісінько на той час, як домовлялися, ба навіть на годину раніше, був у Липкові разом із Заглобою і паном Кушелем, котрого він запросив другим секундантом.

Під’їхавши до корчми, яку тримав жид, вони зайшли всередину, аби прополоснути горло медом, і за чаркою розговорилися з господарем.

— Скажи, жидку, а тутешній пан удома? — спитав у корчмаря Заглоба.

— Він у місті.

— А чимало тут у Липкові стоїть шляхти?

— У нас нікогісінько. Один тільки пан зупинився у мене і сидить зараз у ванькирі[34] — Багатий пан із прислугою та кіньми.

— А чому він не заїхав у садибу?