Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
Пара, за якою ми йшли по коридору, сказала нам, що нічого більше цікавого на рівні немає — тільки кімнати для конференцій, адміністративні установи і вічно зайняті чиновники. Ми повернулися до ліфта і піднялися на наступний рівень — це був головний торговий центр.
Книжка-путівник тут вельми пригодилася. Центр становили сотні магазинів і «відкритих базарів», розташованих на манер геометрично правильної решітки. Перетинаючі одна одну стрічки доріжок обмежували зони, де розташовувалися магазини одного ряду. Ми вирушили в центр торгової площі, виконаний в стилі середньовічного містечка. Малася подоба церкви в стилі бароко, і завдяки голографічній ілюзії вона здавалася в чотири рази вищою, ніж була насправді. На стінах — мозаїка на релігійні сюжети, мощена бруківка, фонтан з монстрами, вивергаючими водяні потоки… Ми купили гроно винограду у продавця овочів (ілюзія пропала, коли продавець овочів взяв у мене талон калорійного споживання і поставив штамп у книжку раціону) і пішли по вузенькій мощеній вуличці. Нам там страшенно сподобалося, добре, що Землі ще дістає енергії і часу, щоб влаштовувати такі ось куточки.
Вибір товарів і різних послуг, які виконувалися за гроші, був неймовірно різноманітний, але ми за ці роки розучилися робити покупки. І ще невідомо було, на скільки нам вистачить грошей.
Незважаючи на похмуре пророцтво генерала Ботсфорда, дещо нам таки вдалося зберегти — батько Роджерс, юрист, виявився спеціалістом з податкового законодавства, і він навчив нас, що робити — нам вдалося сплатити податки виходячи із середнього річного доходу. У підсумку я виявився власником 280000 доларів.
Третій рівень ми пропустили — тут містилися засоби комунікації та інформації, — тому що Днем раніше вже встигли пройтися по ньому вздовж і впоперек, коли давали інтерв'ю на голобаченні. Я хотів поговорити з хлопцями, які переробили моє інтерв'ю, але Мерігей переконала мене, що толку від цього не буде.
Штучна гора Женеви має ступінчасту структуру — на зразок весільного торта. У самому низу перші три рівні близько кілометра в діаметрі, поверхи з четвертого до тридцять другого в два рази менші. Далі йде «верхівка» — поверхи з тридцять третього до сімдесят другого — 300 метрів в поперечнику і 120 у висоту.
На четвертому поверсі, як і на тридцять третьому, знаходився парк. Дерева, струмочки, усілякі живі тварини. Стіни прозорі, і прямо на покритій грунтом стелі третього рівня ріс справжній ліс. Ми присіли відпочити на лаву біля ставка, спостерігаючи, як гуляючі кидають виноградинки рибкам. Багато людей купалися.
З самого нашого прибуття до Женеви мене не покидало якесь підсвідоме занепокоєння, і ось тепер, в цьому приємному оточенні приємних людей, я раптово зрозумів, що мене турбує.
— Мерігей, — сказав я. — Чомусь тут не видно нещасливих облич.
Вона посміхнулася:
— Нічого дивного. Тут такі квіти…
— Ні… я маю на увазі всю Женеву. Схоже, всі абсолютно задоволені таким станом речей. Хто…
— Твій брат, наприклад.
— Правильно, але він теж, можна сказати, приїжджий. Я маю на увазі продавців і робітників, і взагалі всіх навколо.
Вона задумалася:
— Не знаю. Мабуть, ти правий. Я не звернула уваги.
— Тебе це не дивує?
— Це не зовсім звичайно… але… — Вона кинула виноградину у ставок, і рибки в переляку шаснули в різні сторони. — Пам'ятаєш, що говорив сержант Ширі? Вони виявляють нехороші нахили психіки ще в дитячому віці і виправляють їх. І будь-яка розсудлива людина буде цілком задоволена таким життям.
Я пирхнув.
— Половина населення не має заняття, а більшість інших виконують штучно придуману роботу, яку можна було би взагалі не робити або передати машинам.
— Але вони мають в достатку їжі, і у них є чим зайняти час і голову. Двадцять шість років тому не було й цього.
— Можливо, — сказав я, не бажаючи сперечатися. — Так, напевно ти права.
І все ж на душі у мене було неспокійно.
ГЛАВА 9
Частину цього і весь наступний день ми провели в штаб-квартирі ООН (само собою, це була «Столиця Світу»), що займала весь верхній циліндр Женеви. Всього, що там знаходилося, неможливо було переглянути і за місяць. Більше тижня пішло би тільки на огляд Музею Людини. Кожна країна була представлена окремою експозицією. Найчастіше поряд був не тільки магазин, де продавалися сувеніри, але й ресторан з фірмовими стравами їхньої кухні. Я боявся, що національні відмінності можуть в цьому світі згладитися. Стало б набагато нудніше, незважаючи на загальний порядок. Добре, що мої побоювання не виправдалися. За цей час ми з Мерігей розробили план на найближче майбутнє. Ми вирішили повернутися в Штати, підшукати собі житло і відправитися в подорож місяців на два.