Безкінечна війна

Наступний рівень іменувався першим, всупереч елементарній логіці. Мерігей пояснила, що європейці завжди користуються такою системою. (Забавно, я встиг побувати за тисячі світлових років від мого рідного Нью-Мехіко, але перший раз в житті перетнув Атлантику.) Перший рівень — це був мозок міста, там працювали адміністративні органи, системотехніки, аналітики та кріогеніки.

Ми стояли посеред просторого холу, в якому, як не дивно, пахло склом. Одну стіну займав гігантський голографічний куб-демонстратор, на ньому помаранчевим світлом сяяла структурна схема женевської організаційної системи в десятки тисяч імен, з'єднаних лініями від «мера» на самому верху і до «коридорних» в основі. Імена зникали і переміщалися відповідно з тим, як самі їх власники або вмирали, або їх звільняли, підвищували або знижували на посаді. Постійне мерехтіння, мелькання ліній — все це нагадувало нервову систему якоїсь фантастичної істоти. У певному сенсі так воно і було насправді.

Протилежна демонстраційному кубу стіна була одним великим вікном, який відкривав вид на кімнату, яку висяча поруч табличка ідентифікувала як «Контрользіммер» («Контролерна»), а за склом виднілися сотні сидячих рядами техніків кожен за власною окремою консоллю з напівплоским головізорним екраном і безліччю індикаторів і циферблатів. У кімнаті панувала напружена атмосфера, яку завжди створюють навколо себе люди, повністю зайняті чимось важливим: у більшості техніків на головах знаходилися пристрої для голосового зв'язку, і через мікрофони вони перемовлялися з іншими техніками, тим часом щось записуючи або натискаючи перемикачі. Інші, немов піаністи, «грали» на клавішах консолей, зсунувши навушники на шию. Кілька робочих місць пустували, їх власники з заклопотаним виглядом перетинали кімнату в різних напрямках. Автоматичний кавовий піднос пропливав уздовж одного ряду пультів, ще один такий же піднос рухався у зворотному напрямку вздовж іншого ряду.

Крізь скло доносився слабкий відгомін таємничої діяльності мешканців кімнати.

Крім нас, у фойє було ще два відвідувачі. Краєм вуха я почув, що вони направляються подивитися «на мозок». Ми пішли за ними по довгому коридору і опинилися біля чергового оглядового вікна порівняно скромних розмірів, в порівнянні з контролерним залом. За вікном знаходилися комп'ютери, які підтримували функціонування Женеви як єдиного цілого. Коридор в цьому місці освітлювало тільки холодне блакитне сяйво з кімнати за склом.

Розмірами комп'ютерна теж значно поступалася контролерному залу, була вона не більша майданчика для бейсболу. Нічим на вигляд не примітні сірі паралелепіпеди комп'ютерних блоків з'єднувалися між собою скляними тунелями діаметром в зріст людини. Через регулярні проміжки в стінах тунелів були врізані двері перехідних камер. Очевидно, ця система дозволяла дістатися до кожного з елементів у разі аварії, поки інша частина кімнати залишалася при температурі біля абсолютного нуля — для створення надпровідності.

Хоча зовні комп'ютерна програвала перед діяльною атмосферою контролерного залу і метушнею нижнього рівня, але все ж справляла чимале враження, наводячи на думку про невідомі і могутні сили, підлеглі людині. Храм, зведений у славу порядку, цілеспрямованості і винахідливості.