Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
Чоловіча мода, як я помітив, явно почала повертатися до минулого. Від талії і вище все було не так погано — облягаюча блуза з високим коміром і невелика шапочка, але нижче йшов широкий, блискучий і безрезультатний пояс, на якому бовтався прикрашений коштовними каменями кинджал, придатний хіба що для розкривання конвертів, потім йшли панталони, що спадали широкими складками і були заправлені в сяючі чоботи із пластику, на високих підборах і доходячі до колін. Додайте капелюх з пером — і Шекспір з дорогою душею взяв би вас статистом у свій «Глобус».
Жінкам було легше. Я зустрів Мерігей біля входу в хол Генеральної Асамблеї.
— Вільям, мені здається, що на мені зовсім нічого немає.
— Виглядає, втім, непогано. Нічого не поробиш, мода є мода. — Більшість молодих жінок, які зустрілися мені на шляху до Асамблеї, були одягнені аналогічним чином: щось дуже схоже на звичайну сорочку з обширними прямокутними вирізами з боків. Вирізи починалися біля пахв, а закінчувалися там, де у вас сам собою виривався вигук «Гм!». Наряд вимагав від господині великої стриманості в рухах і не меншої віри в силу статичної електрики.
— Ти вже бачив зал? — Запитала Мерігей і взяла мене під руку. — Ходімо, конкістадор.
Ми пройшли крізь автоматичні двері, і я тут же зупинився, вражений. Хол був таким величезним, що можна було подумати, що знаходишся десь зовні.
Зал представляв собою коло близько ста метрів в діаметрі, стіни піднімалися на висоту шістнадцяти або сімнадцяти метрів, замість стелі був прозорий купол — я пригадав, що бачив цей купол під час посадки, — крізь який було видно язики і спіралі сірого снігу, які вітер проносив повз нього. Стіни покривала мозаїка — тисячі фігурок представляли в хронологічному порядку історію досягнень людини. Не знаю, скільки часу я так простояв.
Пройшовши через хол, ми приєдналися до компанії наших хлопців — відважні ветерани пригощалися кавою. Кава була синтетичною, але все одно краще, ніж соя. На превелике моє розчарування виявилося, що тютюн на Землі тепер майже не вирощують, а в деяких країнах його навіть заборонили — щоб зберегти придатний для обробки грунт. Тому те, що можна було дістати, коштувало жахливо дорого, і якість залишала бажати кращого — це в основному був самосад, його вирощували любителі де-небудь в балконних ящиках або на крихітних двориках. Єдиний хороший тютюн привозили з Місяця, і ціни були буквально астрономічні.
Зате було вдосталь дешевої марихуани. У деяких країнах, наприклад у США, її взагалі можна було отримати безкоштовно. Вона вирощувалася і розподілялася урядом.
Я запропонував Мерігей сигарету з «травою», але вона відмовилася:
— Доведеться звикати поступово, я вже спробувала одну, вона мене мало не «вимкнула».
— Зі мною те ж саме.
Літній чоловік у формі ввійшов у наш куточок, груди мундира прикрашав справжній вінегрет з нагородних планок, плечі його були обтяжені п'ятьма зірочками кожне. Він доброзичливо нам посміхнувся, коли майже половина людей схопилася на ноги. Я ж залишився сидіти, відчуваючи себе у вищій мірі цивільним.
— Добрий вечір, добрий вечір, — сказав він, жестом запрошуючи сідати. — Радий бачити вас. У настільки численному складі.
«Численному? Тут заледве половина від нашого початкового загону».
— Я — генерал Джері Манкер, начальник кадрового відділу СООН. Через кілька хвилин ми відправимося ось туди, — він кивнув у бік Залу Асамблеї, — для проведення невеликої церемонії. Потім ви будете вільні, ви заслужили відпочинок. Зустрітися з світом, побайдикувати пару місяців. Все, що завгодно. Тільки тримайтеся подалі від репортерів.
Але перш дозвольте сказати вам ось що: після цих місяців відпочинку ви захочете чимось зайнятися, крім того, гроші теж можуть знадобитися…
Як я і думав, це виявилося тим, чим зустрів нас ще генерал Ботсфорд на Старгейті — «… вам знадобиться робота, і армія — єдина робота, яку ви напевно зможете отримати».
Сповістивши нас, що через кілька хвилин до нас приєднається супроводжуючий, який відведе нас в Зал, генерал покинув наше товариство. Залишок часу ми розважалися перерахуванням достоїнств надстрокової служби.
Супроводжуючий виявився симпатичною молодою жінкою, яка без труднощів побудувала нас в алфавітному порядку (вона явно дотримувалася схожих з нами думок про військових) і повела через хол.
Перший ряд делегатів звільнив для нас свої місця. Мені дістався стіл з табличкою «Гамбія», за яким я присоромлено прослухав промову про наш героїзм і самопожертву. Генерал Манкер викладав вірні факти, тільки трохи неправильними словами.