Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
— Не уявляйте собі, що все це я роблю для вас! Хто ви такі? Чим я вам зобов'язана? Хто може перешкодити мені відіслати вас, одну й другу, до вашого кишла розпусти? Те, що вам пропонують, багато для вас, але дуже мало для мене. Мадам, пишіть відповідь, яку я вам продиктую, і вона мусить відійти на моїх очах.
Додому повернулися жінки ще більш перелякані, ніж засмучені.
Жак: Сам чорт сидить у тій жінці. І чого їй ще треба? Хіба втрата половини маєтку не достатня кара за зраджену любов?
Пан: Жаку, ти ніколи не був жінкою, а тим більше — чесною жінкою; ти судиш, як велить тобі твій характер, забуваючи, що він інакший, ніж у мадам де Ляпоммре! Хочеш, щоб я тобі щось сказав? Боюся, щоб одруження маркіза Дезарсі з хвойдою не було записане там, угорі.
Жак: Як записане там, угорі, то неодмінно й відбудеться.
Господиня: Маркіз, не довго чекаючи, з'явився до мадам де Ляпоммре.
— Ну, як, — запитала вона, — з вашою новою пропозицією?
Маркіз: Зроблена й відкинена. Я в розпачі. Я хотів би вирвати в свого серця цю нещасну пристрасть; я хотів би вирвати з грудей разом з нею своє серце, але не можу. Маркізо, подивіться на мене: чи не помічаєте ви, що в рисах мого обличчя є щось спільне з тією дівчиною?
Мадам де Ляпоммре: Я це помітила відразу, але не хотіла вам казати. Та не про це тепер мова. Як ви вирішили?
Маркіз: Я не можу нічого вирішити. Іноді мене охоплює бажання кинутися в поштову карету і їхати світ за очі; а в наступну мить сили мене покидають, ніби я цілком знищений, і паморочиться мені голова: я божеволію й не знаю, що зо мною діється.
Мадам де Ляпоммре: Не раджу вам вибиратися в подорож. Не варто трудитися, щоб, доїхавши до Вільжюїф,* повернутися назад.
Наступного дня маркіз написав маркізі, що він вибирається на село і лишиться там, скільки зможе. Одночасно просив її, як трапиться оказія, згадати його добрим словом у розмові з своїми приятельками. Його відсутність не тривала довго: він повернувся з наміром одружитися.
Жак: Я співчуваю бідному маркізові.
Пан: Щодо мене, то я не дуже.
Господиня: Не заходячи додому, він прибув до мадам де Ляпоммре. Її не було дома. Повернувшися, вона побачила маркіза в фотелі, у глибокій задумі, з заплющеними очима.
— Ах, маркізе, ви вже повернулися? Видно, сільське життя не мало для вас великої принади.
— Ні, — відповів він, — я не знаходжу собі місця і тепер повернувся з твердим наміром поповнити найбільше безглуздя, на яке здібна людина мого стану, в моєму віці і з моїм характером. Але ліпше одружитися, ніж страждати. Я одружуся.
Мадам де Ляпоммре: Маркізе, це дуже відповідальний крок, і його треба добре обміркувати.
Маркіз: У мене лише одне міркування, але воно незаперечне: нещаснішим, ніж тепер, я не можу бути.
Мадам де Ляпоммре: Ви можете помилятися.
Жак: Зрадниця!
Маркіз: Нарешті, дорога подруго, тепер уже йдеться про переговори, у яких, мені здається, я чесно можу просити вашої допомоги. Підіть до них, поговоріть з матір'ю, вивідайте почуття дочки і скажіть їм про мої наміри.
Мадам де Ляпоммре: Спокійно, спокійно, маркізе. Мені здавалося, що я достатньо їх знаю, якщо йдеться про мої з ними стосунки. Але тепер, коли йдеться про щастя мого друга, хай буде дозволене мені придивитися до них ближче. Я зажадаю докладних інформацій з провінції, звідки вони прибули, і обіцяю вам простежити крок за кроком усе їхнє життя в Парижі.
Маркіз: Уся ця надмірна обережність здається мені зайвою. Жінки, що живуть в убожестві і можуть протистояти усім принадам, якими я їх спокушав, мусять бути винятковими істотами. За ті скарби, які я їм пропонував, я міг би здобути герцогиню. А зрештою, хіба не ви самі мені говорили...
Мадам де Ляпоммре: Так, так, я говорила все, що вам до вподоби; але, попри те все, дозвольте мені робити, як я хочу.
Жак: От сука! Злодюга! Скажена! І як можна близько зійтися з такою жінкою?
Пан: А як можна так підсипатися до неї, а потім кинути?