Женоненависник
- Автор: Гюнтекин Решад Нури
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7639-7
- Переводчик: О. В. Кучма
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Женоненависник». Краткое содержание книги:
Розпещена стамбульська красуня Сара приїжджає у маєток свого дядька, де через місяць має відбутися весілля її двоюрідної сестри. Дівчина розважається, намагаючись привернути увагу і закохати в себе усіх чоловіків навкруги. Незабаром неподалік від маєтку отаборилися спортсмени. Серед них є один, на прізвисько Гомункулус, кого всі вважають женоненависником. Лише на нього не діють Сарині чари. Сара присягнулася у будь-який спосіб підкорити його серце і змусити на колінах благати про взаємність. Але вона навіть уявити не могла, чим обернеться її, на перший погляд, безневинна витівка...
— Я оце помітив, Зія: жодного разу я не бачив, щоб ти хоч раз, бодай випадково, поглянув на якусь жінку!..
Ти мав рацію. Я не пам’ятаю, щоб бодай колись я уважно подивився в обличчя жінці. Та я й не міг цього зробити. За яким правом? А що як вона побачить, що я на неї дивлюся? Хіба не глузуватиме з мене: «Як це він із такою мармизою сміє витріщатися на мене? На що він, цікаво, сподівається?» Гаразд, припустімо, вона не глузуватиме, а пожаліє мене... Це, напевно, ще гірше...
Так, я не пам’ятаю, щоб я хоч раз уважно подивився в обличчя жінці. Ваші дрібні походеньки, маленькі сердечні пригоди, напевно, роблять вас менш чутливими до жіночих чар. Я помічав, що деякі з вас із роками розчаровуються, втрачають інтерес до жінок. Але мені незвіданий, небачений мною світ жіноцтва здавався чимось чарівним.
Разом із тим, неабияк ставали мені в пригоді моє почуття власної гідності, рішучість і треноване тіло. Ще зовсім юнаком мене кілька років страшенно мучило бажання кохати й бути коханим. Втім, з часом ці муки стали слабнути. Після довгої боротьби я змирився з тим, що мені це не судилося, як хворий змиряється зі смертю. Тоді я став шукати для себе нові пристрасті й заняття. Наприклад, вирішив досягти значних висот у спорті, стати уславленим чемпіоном.
Один прикрий випадок остудив мій запал. Це сталося під час якогось другорядного боксерського поєдинку. Я нещадно лупцював свого суперника, аж раптом став дослухатися до звуків, які лунали з трибун.
Це були не вигуки схвалення й захвату, якими зазвичай підтримують переможця, а скоріш глухе ремствування. Моїм суперником був вродливий хлопець. Мені здалося, що глядачі, а особливо глядачки, ніяк не можуть змиритися з тим, що таке чудовисько, як я, зараз спотворить це гарне обличчя. Мені запаморочилося в голові, і я пропустив удар. Шкода, ти не був там, Недждете, і не чув, яким радісним вигуком зустріли це трибуни...
Так, глядачі в цю мить ненавиділи мене лише за моє обличчя. Вони бажали моєї поразки.
Синець на моєму обличчі зійшов менше, як за два дні. Але рана, яку залишив цей випадок у моєму серці, кривавила роками.
Я передумав ставати знаменитим чемпіоном. Хизуючись своєю бридкою пикою перед численними глядачами, я б тільки колов незліченну кількість очей.
Отак я й став проводити більше часу на природі, у таборах, аніж у місті серед людей, перетворився на щось середнє між людиною та диким звіром...
Потроху розвиднилось. Зійшло сонце, а сон ніяк не йде. Довкола мене на деревах птахи здійняли страшний рейвах. Так само, як і вони, я відчуваю потребу виговоритися. Але ще дуже рано, не будеш же, сіпаючи за ноги, будити товаришів у таборі, а потім силоміць пхати їм у вуха свої балачки!..
Але якби навіть хтось із них прокинувся вдосвіта, то чи було б у мене бажання щось йому розповідати? Не думаю...
Я з товаришами зазвичай розмовляю про якісь малозначущі речі. Не звик я розкривати свої справжні думки й почуття. Змалку живу серед людей відлюдником, мов у пустелі. Навіть ти, попри те, що ми були з тобою близькими друзями, мало не братами, — навіть ти про мене нічого достоту не знаєш...
Так, мені треба виговоритися. Але вперше в житті мені хочеться говорити про себе. Чому? Можливо, згодом я поясню тобі, чому, Недждете. А зараз не наважуюсь. Бачиш, я такий тюхтій і боягуз, що не можу розмовляти про себе навіть із найдорожчим мені небіжчиком. Може, почну говорити, а там язик розв’яжеться... Я присів на край розкладачки. На якихось клаптиках паперу надряпав цього листа. І тепер на душі моїй якось незвично полегшало. Бувай, друже! Буду, мабуть, і далі писати тобі про новини цього світу.